Війна Легенд ⚔️ Ланселот та Сенжуані
Добрий вечір мої хороші (๑˙❥˙๑)
Блог вийшов із запізненням, публікація нових розділів було сьогодні вночі, але тільки зараз змогла написати блог. Хочу сказати дякую тим, хто читає цей фанфік, бібліотек 4, а прочитань 300, одже є ті хто кожен день очікує на нові розділи (。・ω・。)ノ♡
Деякі зацікавились цим фанфіком , бо знайомі із світом Аркейн , який був створений по- мотивах гри League of legends ,хтось сам є гравцем, але як то не було, дякую вам, що читаєте "Війну Легенд" . Знаєте, по деяким книжкам автора можна познайомитися із самим автором, бо зазвичай письменник пише те, що йому подобається самому. Ось і цей фанфік відсилка на те, що подобається мені. Я давно грала у цю гру, ще зі школи і отримувала такий кайф коли спостерігала за розвитком гри. Я починала грати ще коли версія була 2.0 де все виглядало мультящим, трошки плоским, потім гра ставала більш деталізованішою і тридешною, то було прикольно ಡ ͜ ʖ ಡ
Одже ПОЇХАЛИ ❣️
Уривок ✨
Розділ 14: Ланселот

Швидкість була його даром від народження, така, що людське око не встигало за нею, а мозок потім ще довго вдавав, ніби нічого не було. Ланселот ковзав між ударами, наче вода між пальцями, його меч торкався противника там, де той тільки збирався замахнутись, і виходило, що перемога настає раніше за сам бій.Глядачі аплодували мляво, так як всі приходили за емоціями та запеклими боями, а отримували лише секунду того для, який встигало спіймати їх око.
— Дев'яносто сьома, — тихо промовив зброєносець Едвін, підійшовши й подаючи плащ.
— Рахунок ведеться вірно?
— Дев'яносто восьма. Ти пропустив ту, на святі врожаю.
— Там ви не билися, милорде, ви танцювали з бочкою.
— Бочка була небезпечна.Едвін зітхнув так, як зітхають слуги, що давно зрозуміли: сперечатись марно. Це був худий рудий хлопчина шістнадцяти років, що служив йому вже третій рік і за цей час навчився передбачати настрій господаря по одному лише повороту голови.Ланселот був молодий, двадцять сім, але виглядав і поводився так, ніби старіти не збирався. Світле, довге волосся, відкривало відкрите, жваве обличчя з тим іронічним вигином брів, який дехто називав чарівністю, а дехто нахабством. Очі сині, веселі, броня на ньому була легка, майже недоречна для лицаря: тонка сталь, подекуди срібний візерунок, нічого зайвого. Рід його був старий, відомий, але вже багатьма позабутий
Розділ 15: Сенжуані

Було три зими, які люди племені пам'ятали й тихо ненавиділи. Під час першої вона лишила в снігу сімох поранених мисливців, бо вьюга накрила перевал, а рятувати можна було тільки тих, хто ще йшов. Дівчина дивилась їм в очі, поки вони не замерзли.
Під час другої Сенжуані наказала відпустити з племені старого мисливця Торкеля, що вкрав запас в'яленого м'яса в голодний місяць, його дочка стояла на колінах у снігу й благала не вбивати батька. Сейджуані слухала, склавши руки на грудях, потім сказала: «Якщо я пробачу, наступного місяця красти будуть усі». Торкель пішов у білу пустку, не озираючись, і про нього більше ніхто не чув, а дочка не заговорила з нею жодного разу за наступні чотири роки.
Третя зима була найгіршою, вона не любила про неї згадувати.
Дівчина була безкомпромісна, вимоглива, жорстка до себе так, як не вистачало духу бути жорсткою до інших людей, які пройшли з нею крізь вогонь і лід, вона підпускала ближче, ніж видавалось можливим: давала їм жарти, слухала їх історії, дозволяла ставити тверді питання, а решту тримала на відстані рівно такій, щоб бачити їхні руки.
— Вождице, — пролунало за спиною.
Вона не обернулась, дівчина знала по кроках: легких, швидких, трохи схвильованих. Це була Ірса, молода розвідниця, їй ледве минуло сімнадцять, а рухалась вона вже так, наче все життя лазила по льодовиках.
— Говори.
— Південна стежка тане, ми з Гроуном дійшли до першого броду, там уже вода по коліно. Мамонти пішли вниз ще позавчора, всі стада, олені теж, а Мисливці повертаються з порожніми руками.
— Скільки днів до того, як табір доведеться зрушувати?
— Гроун каже, десять.
— А ти що скажеш?
Ірса зам'ялась, вона була не з тих, хто бреше вождям, але й не з тих, хто охоче каже неприємне.
— Я кажу, що менше в нас часу — тихо промовила вона. — Якщо так піде й далі, лід під таборищем не витримає й тижня.
Сейджуані кивнула, і нічого не змінилось у її обличчі.
— Піди до Гроуна, скажи, нехай збирає ради.
— Вождице... — Ірса не рухалась. — А як ми зрушимо? Куди?
— Ось це й треба вирішити.
Також сьогодні публікацій розділів не буде, поки є трохи часу до сну, буду продумувати сюжет наступних розділів конкурсної книги. Надіюсь всі ми скоро дізнаємося результат (。•̀ᴗ-)✧
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️
Яна Джонс, ♥️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати