Кам'яне серце Мем, здається тріснуло в цей момент, щоправда...

— Ну, до повні ще є час, — Любомир присів поруч на стілець. 

Олена мовчала. Він теж. 

— Іди вже! — жінка не витримала тиші. — У тебе багато роботи! 

— Працівники передають вам привіти й бажають швидшого одужання, — Любомир підвівся. — Одужуйте, ме... Бабусю! — раптом вирвалося в нього. 

Олена заплющила очі. 

Комусь, на відміну від самого Любомира з "батьками" пощастило більше ;)

Йому дійсно подобалося те дивакувате людське тепло, яке випромінювали ті старі. 

Іноді в його пам'яті виникали уривки життя його виду — чи то в потойбіччі, чи в місці, яке люди звали пеклом. Він щиро вважав, що якби його вид перейняв дещо від людей, вони могли б неймовірно розвинутися! 

Ну і звісно, Сід вміє в соціалізацію краще за більшіть людей!

Ну і нудьгующий вперше за своє життя Любасик

Хіба ж він не котик?