на книгу "Ватцман. Книга 2" авторки Аліс Веро в рамках Марафону взаємного читання Тетяни Гищак.

Попередження: це досить неоднозначний твір, тому, якщо ви не готові вийти за рамки традиційних уявлень щодо відносин між людьми - то, мабуть, вам воно не сподобається або навіть викличе відторгнення. Якщо ж ви відкриті для інших поглядів, прагнете зрозуміти тих, хто їх має, або й ваші власні є доволі специфічними, то вам буде цікаво.

Автор має виразний стиль, текст читається легко, але розуміння може потребувати тривалих роздумів.

Це - друга частина трилогії, і одразу хочу зауважити, що, хоч вони всі можуть читатися окремо, однак краще сприймаються саме разом. Я писала рецензію на першу частину і маю сказати, що те, чого мені не вистачило там - компенсувалося двома наступними.

Отже, до справи) Хоч вся трилогія побудована довкола одного персонажа - Алли, однак в цій частині на рівних правах діють чотири - сама Алла і її друзі - різні частини написані від кожного з них( є ще п'ятий - Фріц, але в цій частині він з'являється чисто епізодично). Всі події відбуваються буквально на протязі кількох днів, але є дуже яскравими і показовими, без зайвих описів чи пояснень, однак зв'язок простежується. Отже, четверо людей, пов'язаних між собою різними емоціями - від закоханості і тяжіння до дружнього інтересу або просто приязного-ввічливого ставлення проводять разом кілька днів зимових канікул, щоб потім повернутися до звичного життя. І цей короткий проміжок яскраво підсвічує потреби кожного у близькості, коханні або просто задоволенні без обов'язків. І самотність. Попри прагнення до іншої людини, навіть коли воно взаємне. Тому що взаємне - не означає рівнозначне.

Але в цьому і полягає двоїстість людської істоти - попри величезну потребу у відданості і залежності, у теплому затишку примусового комфорту ( бо задля нього завжди треба чимось поступатися) - все-таки знаходити лазівки і пробиратися до чогось забороненого і солодкого, ризикуючи опинитися на холоді і вітрі самотності. Так вчиняє більшість, проте є й ті, хто не шукає лазівок, залишаючись вірним зробленому одного разу вибору ( і то ще питання, вчиняють вони так з вірності чи з малодушності). Найбільша мужність людини - це бути самому з власного вибору. 

Але жоден з героїв цього вибору не робить) Вони живі, неправильні і мораль їх сильно накульгує...

раптом що, от посилання на рецензію першої частини