"Оберни..." Давно завершена та все ж доволі темна книга.

Так, в ній багато гумору, але й багато неоднозначних вчинків героїв.
Рая - може вбити, якщо це необхідно.

Антон віддав наказ дівчині. Його нова служка підійшла до хлопця й розстебнула на ньому сорочку. 

— Я підготував вечерю для тебе. Пригощайся, — він лише поглянув на жертву. 

— Дякую, — Рая підійшла до нещасного й впилася іклами в його шию. 

Вона зупинилася, не випивши до дна. 

— Чому не доїдаєш? — спитав Антон. 

— Я наїлася, — вампірка витерла кров із кутика губ. — Можна? — вона глянула на служку, яка нервово кусала власну губу. 

Антон мовчки кивнув. 

Рая перевела погляд на дівчину, яка стримувалася лише волею своїх господарів. 

— Розважайся, — холодно кинула вона. 

Зрештою вона особисто дозволила "розважатися" служці.

Богдан... ну, він може бути кумедним, той самий "додік" на районі з якого всі угорають, 

але як тільки справа пахне смаженим це абсолютно інша людина, здатна на темні вчинки заради вищої мети.

Та навіть Катруся

— Слухай, ти — крінж! Залиши її в спокої. 

— Я б залишив, але те, що я хочу вбити, пов’язане з нею. 

Обличчя Кет раптом спохмурніло, погляд став крижаним: 
— Їх усіх варто вбити, — занадто по-дорослому промовила вона. 

І вона явно не жартує

Ну і Антон... Любов моя недосконала!
Цей тип настільки огидний для сучасного читача, що авторка разом з ним отримує "на горіхи" нижчими оцінками разом з ним (інколи ще з Богданчиком)

Антон подав Раї руку. Його служки ввімкнули музику — Фридерік Шопен, вальс номер шість. Плавні звуки рояля то злітали вгору, стаючи потужнішими, то відбивалися від стін із ліпниною й завмирали, затихаючи до ледь чутного шепоту. Її кат вів партію в цьому скаженому танці. Вона підкорялася, кружляла, пливла за течією нот. Мелодія стала тихішою.

— Сумуєш за своїм улюбленцем? — Антон прошепотів на вухо. — Як там її звати? Катруся?

Вона застигла на мить.

 — Не розумію, про що ти, — холодно відповіла Рая.

Антон вловив ледь помітне тремтіння. Оберт, ще один. Нахил. Його рука на її талії.

— Я можу привести її сюди, — він дивився їй прямо в очі, — якщо забажаєш...

Вона відвела погляд. Програш. Збудження. Антон силою повернув її голову, змушуючи дивитися прямо на нього. Її страх був для нього надто солодким. Він розстебнув блискавку на її сукні. Його губи розтягнулися в безсоромній посмішці переможця. Рая не заперечувала.

"Оберни..." Точно як той вальс Шопена, під який Рая танцювала з Антоном в замку з горгульями!