Глава 39:Створіння Хаосу

Чуття — на цій дачі всі троє його мали. Кет відірвала погляд від планшета, рука впевнено лягла на арбалет. Іван підвівся. Богдан розплющив очі.

— Там, на паркані, сидить вчителька з моєї школи, — холодно сказала Кет, прицілюючись.

— Чекай! Стоп! — Богдан хотів зупинити її, але було вже запізно.

Стріла вилетіла. Сід очікував чогось подібного, легко ухилився, зістрибнув на подвір’я і підняв руки вгору. Богдан нарешті відібрав арбалет у малої.

Антон подав Раї руку. Його служки ввімкнули музику — Фридерік Шопен, вальс номер шість. Плавні звуки рояля то злітали вгору, стаючи потужнішими, то відбивалися від стін із ліпниною й завмирали, затихаючи до ледь чутного шепоту. Її кат вів партію в цьому скаженому танці. Вона підкорялася, кружляла, пливла за течією нот. Мелодія стала тихішою.

— Сумуєш за своїм улюбленцем? — Антон прошепотів на вухо. — Як там її звати? Катруся?

Вона застигла на мить.

 — Не розумію, про що ти, — холодно відповіла Рая.

Антон вловив ледь помітне тремтіння. Оберт, ще один. Нахил. Його рука на її талії.

— Я можу привести її сюди, — він дивився їй прямо в очі, — якщо забажаєш...

Вона відвела погляд. Програш. Збудження. Антон силою повернув її голову, змушуючи дивитися прямо на нього. Її страх був для нього надто солодким. Він розстебнув блискавку на її сукні. Його губи розтягнулися в безсоромній посмішці переможця. Рая не заперечувала.

Кет витирала сльози від сміху. Вчителька молодших класів у джинсах, блузі та піджаку, з розкуйовдженим волоссям, говорила з Богданом і дідусем низьким баритоном, вживаючи дієслова в чоловічому роді. «У цьому світі забагато дивних потвор», — думала Кет, заварюючи чай для цієї дивної компанії. — «Як там Рая?»

Нарешті збочене побачення завершилося. Рая мала змогу прийняти душ. Вона простояла б ще довше під майже окропом, проте світло вимкнули, і вода почала охолоджуватися.

Дівчина, призначена до неї Антоном, подала речі.

— Збудження... — Рая, мабуть уперше, заговорила з нею. — Ти відчула його. Твій зв’язок із хазяїном сильний. Вона витерла краплі води й вдягла черговий пеньюар криваво-червоного кольору. Запахнула халат і затягнула пояс. Рая терпіти їх не могла — вони весь час розв’язувалися. — Назад вороття немає. — Її погляд став холодним. — Але ти могла б піти єдиним шляхом, на який такі, як ми, здатні — шляхом помсти. Дівчина, її молодша копія, не відповіла, лише відвела очі.