Глава 28: Спокуса й бажання

Від тієї жінки Антон хотів отримати дві речі: місцезнаходження дівчинки та контакти людей, яких вона колись навчала, а тепер вони займалися наукою, особливо у сфері біології. Той демон, що звав себе Сідрагосом, теж був проклятий цим почуттям. Кохання, пристрасть — сили, яким підвладні всі створіння цього світу. Прокляття й водночас зручний інструмент. 

«Сьогодні треба розважитися», — Антон спускався вниз гвинтовими сходами. В якому районі краще сьогодні влаштувати полювання? 

Кет зім’яла обгортку від шоколадки й сунула її в кишеню штанів. 

— Дідусику, — вона поправила ковдру Івану, — може, ще щось принести? 

— Дякую, але я краще посплю. Це так страшно, коли тебе атакують монстри зі шприцом, та ще й їх аж троє, а ти один, — Іван посміхнувся й артистично накрився ковдрою з головою. 

— Гей, дідусику, не перегинай! — Кет надула губи. — Я взагалі-то людина… До речі, про монстрів, — дівчинка замислилася. — Де ті двоє? Той мілфхантер знову до неї підкатує! Дупою чую! 

— Катрусю! — суворо промовив Іван. — Слідкуй за тим, що кажеш! 

— Пробач! — Кет підвелася. — Піду їх краще пошукаю. 

Світлана Сергіївна повернула ключ. Двері її сховку відчинилися. Більше її квартира не була безпечною. Переїхати? Було б добре, але вона лише нещодавно виплатила іпотеку. Їй вдалося погасити її достроково: частину покрив продаж сільського будинку — спадку від бабусі, а решту… Сід вважав, що мертвим гроші вже не потрібні. 

Вона роззулася й упала на диван. Її коротка «відпустка» добігала кінця. Попереду — купи зошитів і методичних планів. Що ж, спочатку трохи поспить, а потім повернеться до роботи. І треба якось позбутися нагляду того монстра. Поки що вона просто плистиме за течією. 

Рая була голодна й збуджена. Її емоції вибухали, стримуватися було нестерпно. Чому вона не могла вирватися з обіймів цього самогубці? Він завжди був настільки сильним? Він точно лише людина? Його серцебиття, пульс, тепло тіла — усе це зводило з розуму. 

Вона вкусила його. Смак теплої солоно-металевої крові наповнив горло. Вища насолода. Одинока сльоза скотилася з її багряного ока. Вона не могла зупинитися, поки він увесь не став її частиною. 

Це не було боляче, усвідомив Богдан. Це було занадто приємно. Бляха, та це в сотню разів краще за оргазм! Його прадід, мабуть, обрав найкращий спосіб самогубства. Але Богдан не збирався помирати. Він збирався вбити! Вбити того покидька її руками — руками монстра, якого щойно створив. Він був гірший за Любомира й розумів це. Хтось із них мав стати справжнім злом, інакше не перемогти. 

Однією рукою мисливець обіймав вампірку, іншою — витягнув заготовлений шприц з отрутою й уколов їй у шию. Рая завмерла. Богдан почав відлік. Притиснув її до вологої трави. Чи не вб’є це її? 

«Дев’ять, десять, одинадцять…» — він притис її сильніше. 

— Рая, повертайся! — крикнув він. — Катруся мені цього не пробачить! 

Вампірка застигла, мисливець трохи послабив хватку. Лише мить — і вона вже сидить зверху, притискаючи його до землі. Кров із рани манила її допити все до останньої краплі. 

— Катрусю! Привіт! — крикнув він у порожнечу лісу. 

Рая обернулася. Мисливець і вампірка знову помінялися місцями. 

— Якщо Катрусся побачить тебе зараз, як дивишся їй в очі? — спитав він, тримаючи її на холодній траві. — А твій Любко… хоч і був шматком лайна, але в одному я впевнений: він кохав лише тебе до останнього подиху! 

— Любко… — Рая подивилася в очі Богдану. — Я весь цей час думала, що вбила тебе… 

Богдан нарешті відпустив її й сів, опершись об стовбур дерева. Укус на шиї почав пекти. 

— Рая, ти повернулася, — полегшено видихнув він. 

— Пробач, — Рая прийшла до тями. — Мабуть, ти ненавидиш його, а я назвала тебе його ім’ям… 

— Ти не мусиш вибачатися. Усе, що тут відбулося, — наслідок моїх рішень. Як ти почуваєшся? 

— Відчуття, наче ти знову отруїв мене. 

— Мені довелося. 

— Що ж, дякую за обід, — Рая сумно посміхнулася. 

Богдан подивився в її очі — тепер вони знову були людяними, повними болю й темряви. Він стиснув руку в кулак так сильно, що нігті впилися в долоню.