Зміст:

• Глава 1
• Глава 2
• Глава 3

Вулиця була все ще порожня. Мій брат вийшов уперед, тримаючи чорну книгу біля грудей, і дивився прямо на незнайомця. Троє вовків розташувалися півколом. Їхні лапи дряпали камінь, а гарчання розривало нічну тишу.

Брат не відводив погляду від чоловіка в чорному. Той усміхався, наче вже знав, що переможе. Це мене бентежило. Я бачила їхні погляди і намагалися зібрати докупи усе, що мені відомо. Можливо, так реально зможу чимось допомогти?

Поки думала, вовки поступово зрушили з місця, утворюючи щільне кільце. Їхні тіла були напружені, кожен рух лапи здавався відміреним. Було враження, що вони просто чекали команди.

Незнайомець зробив кілька кроків ближче, не зводячи очей із брата. Я бачила, як його губи ворушаться, але не могла зрозуміти суть його слів.

— Просто віддай її, Кассіан. Так буде краще для всіх.

— Ні, вона не повинна повністю прокинутися!

— Але тоді ти зникнеш. Ти ж мертвий, чи вже забув? Лише її сила тримає тебе в світі живих.

— Нехай. Але так я врятую Селестію, — рішуче відповів мій брат.

А я дивилася на нього і думала: КАССІАН? ЙОГО ЗВАТИ КАССІАН? ТА ЯК Я ВЗАГАЛІ МОГЛА ЗАБУТИ ІМʼЯ СВОГО БРАТА? ЩО Ж ЦЕ ЗА «ВОНА» ТАКА?!

Тим часом, брат притиснув книгу міцніше. Двоє вовків кинулися на нього майже одночасно. Їхні тіла рухалися швидко й точно. Однак Кассіан встиг підняти книгу, і в ту ж мить сторінки розкрилися самі. З них вирвалося світло. Вовки різко відскочили, але не відступили. Натомість, кружляли біля нього, шукаючи слабке місце.

Третій же вовк почав наближатися до мене. Я зробила крок назад. Камінь під ногами знову здригнувся, ніби реагував на мій страх. Та я все ще нічого не розуміла.

— Просто згадай все! — крикнув мені брат. — Згадай, як було насправді. І тоді ти зможеш перемогти.

— Дай мені хоча б підказку!

Але в нього не було на це часу. Кассіан вже відбивався від вовків, які почали намагатися атакувати. Кожен його новий рух здавався все важчим і важчим.

Я мимоволі подивилася на книгу. Її сторінки переверталися самі, з кожним новим ударом вовків світло ставало густішим. І я не могла ніяк зрозуміти, що саме відбувається — чи це захист, чи напад, чи просто відлуння тієї сили, про яку говорив незнайомець. Чи, може, його я теж знаю?

Чоловік стояв, спостерігаючи за всім із холодною усмішкою. Він не втручався. Просто дивився, як вовки атакують, і час від часу кидав якісь короткі слова. Я бачила, як його очі блищать у темряві, і від цього тривога ставала все сильніше.

ЩО Ж ТАКОГО ПОТРІБНО БУЛО ЗГАДАТИ?!

До того, як цей чоловік зʼявився, Кассіан казав щось про день своєї смерті. Вся справа в ньому? Тоді зʼявилася «вона»?

Світло з книги раптом стало різкішим, і один із вовків відлетів убік, ударившись об стіну. Кассіан зробив крок назад, намагаючись утримати рівновагу. Я бачила, що йому важко. Але все одно нічого не памʼятала! Могла лише стояти нерухомо, не знаючи, чи втекти, чи залишитися. Що мені взагалі слід робити? 

Погляд тільки те й робив, що ковзав між братом і незнайомцем. А другий вже підняв руку… Камінь під ногами розколовся... З тріщин вирвався чорний попіл... 

Я застигла. Чорний попіл рухався цілеспрямовано. І я відчула, як повітря стало важчим. Попіл розповзався по бруківці, торкаючись моїх ніг.

Я відчула холод, який проникав крізь шкіру, і зробила крок назад, але марно. Попіл рухався за мною, наче живий. Тоді я спробувала відступити ще, та ноги більше не слухалися. 

Кассіан повернувся до мене, і в його очах було те саме попередження, що й раніше — не торкайся землі. Він різко з усієї сили розкрив книгу — і світло розсікло темряву. Здавалося, що настав день. Але попіл все одно не відступив. Навпаки, він піднявся вгору, закручуючись спіраллю, і почав обволікати руки мого брата. Незнайомець стояв нерухомо, спостерігаючи, як сила підкоряється його жесту.

Раптом він усміхнувся: 

— Ти не зможеш довго стримувати її силу. Вона вже прокидається. 

— Вона не прокинеться, якщо ти не збереш потрібну кількість душ, — процидів крізь зуби Кассіан.

— То мене просто обрали на роль жертви? 

В це було важко повірити, але це чудово пояснило б, чому мене колись батьки забрали із міста. І як саме загинув Кассіан. Він просто також був жертвою. Усі мешканці Невіри — жертви. Тому їм і немає сенсу у щось вірити. Все одно всі загинуть.

Та це аж ніяк не пояснювало, чому я нічого не памʼятала зі свого дитинства. І Касіан казав, що, тільки згадавши, я зможу перемогти. То чому спогади такі важливі? Що насправді приховує Невіра?

Земля під ногами здригнулася так, що я ледве втрималася на ногах. Дзвони били з кожною хвилиною все частіше, їхній звук став глухим і важким, наче хтось бив у метал під землею. Вовки гарчали, кружляючи навколо Кассіана. Незнайомець стояв нерухомо з піднятою рукою. Чорний попіл продовжував клубитися навколо. Світло з книги змішувалося з темрявою. І я більше не могла розрізнити, де закінчується сила брата, а де починається сила незнайомця. Я просто знала, що місто живе і воно спостерігає за нами, чекаючи, хто переможе.

Щойно камінь тріснув, і з-під нього вирвався потік гарячого повітря, змішаного з пилом і попелом. Вовки відскочили, а незнайомець зробив крок назад, опустивши руку. Кассіан опинився на краю розлому. Я відчула, як моі ноги також ковзають по каменю, і впала навколішки.

Знизу долинули крики. Вони виразні, наче хтось кликав мене по імені. Я підняла голову й побачила сходи, що вели вниз, у темряву. Звідти йшов той самий попіл, який тепер здавався живим. І я подумала: АБО Я ЗАРАЗ ПІДУ ТУДИ, АБО НІКОЛИ ТАК І НЕ ДІЗНАЮСЯ ПРАВДИ.

Ноги рушили вперед. Кассіан щосили закричав: 

— Не спускайся туди. Ще не час. Ти повинна спершу сама все згадати.