Ох людоньки, мені сьогодні 40! Якась така дивна цифра. Бо я себе відчуваю або зовсім молодою, або такою старою, ніби вже прожила три життя. А виявилось лише половину. І ще стільки ж жити ще... І не зрозуміло чи це багато, чи навпаки мало. 

Рік ознаменувався змінами, боротьбою і присмаком хіміотерапії, яку проходила моя мама. 

Але як би там не було, я щиро вітаю себе з тим що подолала ще один левел. 

Найкращий подарунок мені в цей день - покупка моїх книг.

І дарую знижки на книги:

Перша і єдина в передплаті на "Треба тато. Шлюб не пропонувати"

У мене зовсім мало часу, щоб завагітніти. І кандидатів в тата немає. Але на щастя сусід моєї сестри — самотній татусь-мільйонер. А я вже достатньо у відчаї, щоб спробувати його звабити.

— Ви знову? — тихо спитав він. Його голос звучав, як низький віолончельний бас, від якого в мене всередині все здригнулося.
— Я… ну, я пенал принесла… І пиріжки, — я спробувала посміхнутися, але вийшла якась гримаса. — Бо вони з вишнею. А діти люблять вишню. І ви, можливо…
— Ви вже третій раз за тиждень приносите «забуті» речі, — він зробив крок вперед, і я інстинктивно відступила, зачепившись каблуком за поріг. — Слухайте, це вже трохи занадто.
Я закліпала очима, намагаючись втримати рівновагу і гідність, що стрімко випаровувалися разом із парою від вишневої начинки.
— Я не переслідую! — вигукнула я...

Перша на завершену історію "Таємний син олігарха"

— У тебе талановитий малий, — погоджується Кір, він все чує, хоч стоїть трохи далі.
— У нього гарна генетика, — відповідаю я. — Як ти? — питання виривається раніше, ніж я встигаю прикусити язика. Ну але це ж нормально? Ми стільки років не бачилися. Нормально запитати в старого знайомого як у нього справи? Переконую сама себе в цьому. Але серце все ще стрибає нерівно і б’ється об ребра.
— Потихеньку, — він зітхає, і знову уважно дивиться то на малого, то на мене. — Мав тут виступ. Зараз їду далі в офіс.
— Ясно, — киваю. Тягуча і неприємна пауза. Ми все ще дивимось одне на одного. Можна сказати, непристойно. Особливо з мого боку. Ще подумає, що я щось хочу. — Гарного дня, — знаходжу нарешті пристойну фразу. Але знову не втримуюсь: — Передавай привіт дружині….

 "Дружина без майбутнього "

— Ти з глузду з’їхала? — його голос стає жорстким, чужим.
Посмішка застигає на губах.
— Що?..
— Це що за вистава?
— Джеку… я вагітна.
Слова звучать ніжно, обережно. Я чекаю — шоку, радості, хоча б розгубленості.
Але він дивиться так, ніби перед ним бруд.
— Вітаю, — холодно каже він. — Тепер скажи, від кого.
Я не одразу розумію.
Мозок просто відмовляється складати сенс.
— Що?..
— Не змушуй мене повторювати, — його щелепа напружується. — Я завжди обережний. Завжди. Це неможливо.
Повітря раптом стає важким.
— Ти… думаєш…
— Я не думаю, — різко перебиває він. — Я знаю.
У мене холонуть пальці.
— Джеку, я ніколи…
— Досить, — він відсуває коробочку так, ніби вона заразить його. — Ти справді вирішила, що я прийму чужу дитину і мовчатиму?

Єдина знижка в передплаті у Тетіанни Жар на 

"Колишня наречена Альфи" для тих хто  в захваті від фентезі. 

— І перед тим, як ти назавжди покинеш наші землі, — старійшина робить паузу, і навіть у залі стає чути, як важко дихають присутні вовки, — над тобою буде проведено ритуал розірвання істинного зв'язку.
Розірвати зв'язок істинних. Живцем видерти нитку, яку сплели самі боги. На це не наважувався ще жоден вовк за всю історію нашого світу. Це катування, яке може випалити душу, позбавити розуму або просто вбити непроявлену вовчицю. І Асгерд готовий піти на це. Готовий приректи мене на це пекло, аби тільки очистити своє ім'я від зв'язку зі «зрадницею».
Я підіймаю голову і зустрічаюся з ним поглядом.
— Нехай буде так, — тихо, але чітко кажу я, дивлячись прямо в його порожні крижані очі. Моя вовчиця всередині згортається від болю в клубок, але я не дозволю їм побачити мої сльози.

Книга, до речі, беззаперечний бестселер в жанрі любовне фенетезі за серпень. 

Хай ваше небо буде мирним, а дні щасливими!