У двері постукали. Обережно зазирнули хлопець і дівчина. Її Богдан упізнав одразу — та нівроку підкачана мала, що присвиснула йому вслід на Володимирській гірці. «Здається, Віка», — пригадав він ім’я. Її напарника Богдан не знав.

Вадим подивився вслід оперативникам:

— Соковита дівчинка, — вампір облизнувся. — Я б скуштував…

 Сьогоднішня глава "Котик для Вищого" повна спогадів, тут і дуже специфічна "співбесіда" Катерини і погляд Вадима на Раю та жарти, зрозумілі кожному:

— Готові до роботи, Босе? Заспокоїлися? — запитала вона надто офіційно.

— Ага, — Любомир не відводив очей від документів. — Треба спланувати спецоперацію… Бляха! — він замислився. — От же ж! Потрібен інший термін…

— Теж тригерить? — всміхнулася Кет.

Він посміхнувся у відповідь.

І абсолютно щире зізнання Богдана.

— Чому ти з нею? З Марією? — Вадим заспокоївся; йому й справді було цікаво.

— Я досі не певен чому. Частково через провину… І мені подобається бачити її щасливою! — Богдан посміхнувся. — Що ж, повернемося до теперішнього. Нащо наплодив обернених?