Її "жахливий смак"

Ця жінка існує, надто довго...

Чоловік, який усвідомленно зламав світлий образ в її голові, на якому вона трималася роками

— Ти можеш зненавидіти мене чи його… Тим паче з моєї родини більше нікого не лишилося. Він одружився з жінкою, моєю прабабцею — дівчинкою, що теж вижила під час того нападу. Яким був той союз — незрозуміло, проте він точно не кохав її. У нього було безліч коханок, але то таке… Той чоловік збирав своїх нащадків в одному місці й з дитинства виховував із них мисливців. Вбивав у них думку, що смерть — єдине, що дає таким, як ти, свободу. Звільнення від страждань. Мій дід був одним із тих дітей. 

Психотерапевт назвавби їх стосунки, скоріше за все, взаємозалежністю.

Той, хто приніс в жертву інших і себе заради неї в жертву.

Щось спалахнуло в його руці. Сиротинець зайнявся вогнем. 

Я кинулася до дверей, але Любомир зловив мене за руку. 

— Там люди! Діти… 

— Гадаєш, у цьому світі їм буде краще? Краще смерть зараз, ніж у застінках «совєтських домов рєбьонка» чи як їх там називають. 

— А твої сестри… я… 

— Вони померли в той день, коли пішли з ним. 

Одержимий фанатик, готовий померти, бодай за можливість торкнутися до неї

Та жінка Марія стояла поруч. Одягнена в сукню, наче лялька. В міру пишна, з відкритими плечима, бежевого кольору з чорним коміром, вишуканими візерунками, чудернацькою зачіскою. Вона посміхалася солодкою усмішкою з очима, повними смутку. Вона геть не личила цьому місцю — ніби й справді щось неземне, чарівне спустилося в грішний світ. Вона була бездоганна. Бездоганно зламана нашим богом.

Антон... тут я просто промовчу.

Не дивно, що Рая, взагалі тільки за стосунки Каті і Любасика, бо на фоні її мужиків цей кототато зелений стяг, мінімум розміромз Київ ;)

Гаряча й кривава пригода котиків на виїзді розпочнеться завтра!