Спочатку вітали батьки, потім кращий друг, а що із цього вийшло:

  — Мамо, тату, я дуже вдячна вам за подарунок. Він справді дуже гарний. А про наречених мені ще рано думати, адже я лише вступаю до університету.

— Ну, твоя мама теж колись вступила. А потім вийшла заміж за мене й університету так і не закінчила. І бачиш — живе прекрасно! — трохи хвалькувато сказав батько.

— Так, Лізо! Дівчині важливо знайти заможного чоловіка! — погодилася мати.

— Тоді навіщо ж я вступаю до університету?

— Лізо, бо це престижно! Що подумають люди, коли дізнаються, що донька відомого бізнесмена не вступила до університету? Що я не можу дати своїй єдиній доньці вищої освіти? — здивовано розвів руками батько.

— А якщо ця донька сама не захоче вступати? — запитала Ліза.

...

— Я? Батьки вирішили. Факультет іноземних мов, хоча це так, для престижу. А головне — вдало вийти заміж. Сумно…

— Чому сумно? Батьки праві — головне вдало вийти заміж. І ти так і зроби — вийди заміж за того, хто буде милий твоєму серцю! От і буде вдало!

— Хотілося б… Але…

— І забудь про «але»…

Запрошую на сторінки книги: Бандит і Принцеса

і візуал: тут Ліза з кращим другом Артемом