Потім відкрила чат з Адріаном, найкоротший у її телефоні, три службові повідомлення за три тижні, і написала одне слово:

«Знали?»

Відповідь прийшла за секунду, ніби він тримав телефон у руці.

«Знав. Дзвоню».

Телефон задзвонив. Вона дала йому продзвеніти двічі й відповіла.

— Я не знаю, як почати, — сказав Адріан. Голос був без звичної сталі, трохи хрипкий. — Я ніколи цього не робив.

— Починайте з прізвища.

— Мені шкода. — Він видихнув. — Не за себе. За нього. Хоча я не мав би вибачатись за людей, які не вміють цього робити самі.

— Ви на вокзалі? — спитала Марі й сама здивувалась, чому спитала.

Пауза.

— Сьома платформа, — сказав він. — Потяг із Гілфорда о дев'ятнадцятій сорок дві. Я перевірив розклад.

Вона глянула на табло над дверима вагона. За двадцять хвилин Ватерлоо.

— Ви тут цілий день?

— Я не слідкую за вами, міс Яровська, — сказав Адріан. Тихо. Майже весело. — Я стежу за розкладом.

Марі стиснула телефон, і вперше за життя не знала, що зробить, коли двері вагона відчиняться: вийти до нього чи пройти повз.