Всім привіт!!!

Рада з Вами поділитися історією, яка прийшла  до мене сама і попросила її розповісти.

І сьогодні я нарешті готова почати нею з вами ділитися. І що саме цікаве чим вона закінчиться я не здогадуюсь. Отже, вітайте  Оксамит її самотності

Про що початок книги?

Головна героїня, Олана, давно навчилася тримати тривожний світ на відстані. Переживши два розлучення й важку боротьбу за доньку, вона вибудувала власну оксамитову бульбашку як надійну фортецю.

Усе змінює одна випадкова зупинка на трасі та важезна, в її ріст рама, яку вона самотужки притягла до своєїї оселі ледь не зірвавши спину.

Олана — професійна аудиторка( і знову в мене ця професія у використанні, щоб це значило?, а і тут має бути задумливий смайлик), яка звикла вірити лише сухим цифрам і фактам. 

Її пристрасть — повертати життя забутим старожитностям. Коли вона випадково рятує від спалення масивну старовинну раму, вкриту шарами фарби, вона ще не знає, що  прийняла у свій дім не просто витвір мистецтва, а впустила прадавню силу.

Різьблений глід на дереві вимагає ювелірної точності. І щоразу, коли Олана необачно коле пальці об гострі шипи, дерево жадібно всотує її гарячу кров. Лоза прокидається. Вона пускає нові пагони, пульсує під долонями й слухає її найпотаємніші таємниці про розчарування, розлучення та вистраждану самотність.

Чим стане це дзеркало для Олани — надійним щитом чи дверима для того, хто століттями чекав у напівтемряві за склом?

перші розділи вже чекають на своїх читачів. Запрошую вас ступити за цей поріг разом зі мною та відчути, що ховається на дні оксамитової тиші.

Буду щиро вдячна за ваші коментарі, перші враження та підтримку!

До зустрічі на сторінках книги і далі... за межею нашого світу.

Ваша, Nata Tana.