Місто залишилося позаду занадто легко.

Пірати уникали широких вулиць, не запалювали зайвих ліхтарів і вели полонених туди, де людські голоси поступово змінювалися сухим шелестом бамбука.

Попереду не було ані торгового майдану, ані галасливих покупців.

Лише темна дорога.

Озброєні воїни Імперії Дзинь.

І людина, яка, схоже, знала про їхнє прибуття задовго до того, як «Вдовиний Зуб» увійшов у порт.

Айзек, Габріель і Харн нарешті залишають піратів позаду.

Та чомусь ніхто з них не відчуває полегшення.

Бо іноді зміна господаря — це не порятунок.

Це лише наступна ланка ланцюга.

Новий розділ «Під шелест бамбука» вже доступний до читання.

Як гадаєте, чому їх передали потай серед ночі, без свідків, документів і навіть розмови про ціну?

— Володимир Морвейн