Це, мабуть, один із найдивніших творів, які мені траплялися на марафонах. Незвичайна ідея, психологічна гра між персонажами й атмосфера, що постійно балансує між іронією та тривогою, справді привертають увагу. Попри те, що така тематика загалом не зовсім моя, було цікаво, куди авторка веде цю історію.

Отже, починається оповідання авторки Аліс Веро “Милий песик ”,  яке я прочитала на марафоні Тетяни Гищак, зі звичайного дощового дня. Алла, приваблива доросла жінка, вибігла до супермаркету за продуктами, а повернулася додому вже не сама: у під'їзді вона "підібрала"... ні, не цуценя, а молодого хлопця. Леонід, якого давно прозвали "Джим"(походження цього прізвиська авторка пояснює, а от чому його подекуди називають ще й Льошкою, я так і не зрозуміла, адже це не є загальновживаним скороченням від імені Леонід) виявляється милим, сумним і внутрішньо надламаним. Саме він пропонує Аллі дивну гру, яку та зненацька приймає… Та коли у гру входить ще й чоловік, з яким Алла зустрічається, усе раптом закручується у смертельний вузол. До речі, роль Ігоря не одразу була мені ясна – спершу могло здатися, що то син Алли – з огляду на його ставлення до її дивного нового “друга”. 

Загалом від оповідання лишилося досить важке враження. Формально ніби ніхто не винний у тому, що сталося, Леонід був повнолітній і не діяв під примусом – але все це лише якщо користуватися юридичними термінами. По-людськи ж мені здалося, що доросла людина, яка бачить перед собою настільки емоційно нестабільного юнака, все ж несе більшу відповідальність за те, що відбувається між ними. Саме тому мене не переконали спроби Алли пояснити його поведінку через мистецькі образи й рольові ігри, ніби вони могли скасувати той факт, що перед нею була не вигадана історія, а жива й дуже вразлива людина.

Написано загалом гарною літературною мовою, хоча трапилося кілька дрібних мовних похибок: "ним потурають батьки" (адже "потурати" означає радше потакати чи виконувати забаганки, а не нехтувати, зневажати чи попихати), "поскакування" у значенні "скавуління, скавчання", а також "День народження" з великої літери.

Оповідання складається усього з тринадцяти сторінок, і хоча жанр його зазначено як "Еротика", мені здалося, що йдеться тут не стільки про незвичні інтимні стосунки, скільки про асиметрію відповідальності та людей, які весь час перебували в різних емоційних реальностях.