Вітаю, друзі!

Новий розділ уже на сайті! 

За традицією: статичний колаж подаю нижче, анімований уже у моїх reels

Знайти Джима десь, не біля плити було майже неможливо. Ця душа готувала повсякчас, певно це справді було ритуалом, що заспокоював його. Або ж Торнтону просто більше не було чого робити.

Цього разу чи не вперше, він був без краватки, а рукави сорочки підкотив до ліктів. Дивна зміна, хай він і не позбувся надокучливого костюму цілковито. Белі розуміла, що це теж частина його адаптації, певно від дечого відмовитись все ще не вдавалось.

– Що місиш цього разу?

– Суфле, – не озираючись, мовив Джим. – Як наш кадр?

– Як не дивно: нічого.

Детектив повільно повернувся, хитра посмішка розтягнула вуста.

– Припини.

– Ну-ну? Розповідай.

Белі зітхнула.

– Він…милий.

– Замало деталей, – скривився Джим, збиваючи білок у мисці. 

Белі окинула поглядом руки чоловіка і раптом забула, про що мала розповідати.

– Ти заснула? – не підводячи очей, спитав він. – Я аж такий нудний?

– Повернешся сюди, влаштуємо вечірку. Більш мертвим тобі все одно не бути.

– О! Це має бути моєю епітафією.

– Домовились, похизуєшся років так у дев’яносто вісім, як повернешся, гаразд?

Томмі всміхнувся, хоча очі досі виражали стурбованість.

– Я радий, що ти був поруч, Джиммі.

– І я радий, друже.

Вони обійнялися.

– Я сумуватиму, – всміхнувся Джим, поплескуючи його по спині.

Детектив провів його поглядом, слідкуючи за тим, як силует приятеля зникає у чорноті Безодні. Сумно було усвідомлювати, що він не скоро побачить Томаса. Та Джим сподівався, що буде саме так. Що хлопець проживе довге, насичене та яскраве життя і буде щасливий поруч з близькими.

Він перечитав той лист тричі. Серце, здавалось, спинилося в грудях. Асмодей вже певний час крокував простором, навіть не замислюючись, куди його несуть ноги. Просто блукав, прокручуючи в голові те, що прочитав.

Вона прощалась з ним, відпускала, бо їй боліло. Бо все це було занадто для Есті. Бо почуття уже не вміщувались у голову і просилися, аби їх виплеснули на папір і спалили. 

Попри біль, Асмодей був вдячний Інферні, полум’ю Безодні за те, що вона перемістила цей лист до адресата. Бо хай як важко було читати ті рядки – він був радий, що отримав повідомлення. Це була болісна, остаточна, та попри все – крапка.

Вітер шелестів у листі дерев, куйовдив волосся Асмодея і здіймав кутик листа, який демон знову взявся перечитувати, гладячи пальцями сліди її сліз, що лишились на папері.

Асмодей звузив очі, оглядаючи її. Висока, мала кучеряве золотисто-каштанове волосся, та різні за кольором очі: одне глибокого синього, інше – яскраво-зеленого кольору. Світло-сірі крила неспокійно здіймались та опускались. Яскрава ознака роздратованості у крилатих.

– А тебе як звати? – спитав демон, сам не знав нащо.

– Рідлі, – відвела погляд вона, повертаючись до роботи у саду.

– Якесь не янгольське ім'я, – бурмотів Асмодей.

– Бо я занепала. А колись була янголом Рідліель, що дбала про гарні сни смертних.

– Після того як тебе усунули, їм сняться кошмари?

– Ні, – випросталась Рідлі. – Після того як мене усунули – всім стало насрати, що сниться смертним. То як, працювати будеш?

– Працювати? – звів брову Асмодей.

– Коли вже приперся – візьми граблі і згорни листя.

– Що, даруй? – обурився демон.

– Ти недочуваєш? – звела брову Рідлі. – Кажу: граблі в руки і греби листя на купу!

Вітайте нову персонажку: занепалий янгол Рідліель

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Анотація до книги "Talis est Obsessio"

Talis est Obsessio (Така вже Одержимість)
Ніхто не застрахований від кохання. Ні демони, ні янголи, ні смертні. Хай якими прихильниками "нижчого" клеймують перших, якими прагненнями до "високого" виховують других, чи якими грішними вважають третіх. Ніхто не застрахований від пристрасті чи бажання. Та все ж, у вирі почуттів та пошуку сенсів варто визначити: це все ж любов, чи одержимість?

☝️

Клікніть на троп-картку, щоб побачити тизер до книги!

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨
(піктограми клікабельні)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️