У рамках Безстрокового марафону від авторки Тетяни Гищак

"Материнський інстинкт" автора Очерета заявлений у жанрі бойового фентезі й розповідає про темну ельфійку, яка залишається єдиною з усього свого клану чи роду, та ще й її потроху вбиває ворожа магія. Історія коротка, прочитати її можна швидко, але, тим не менш, вона заслуговує на уважний розгляд. Хочеться сподіватися, що сам цей розгляд не виявиться довшим за всю історію, але як піде...

Про складність короткого формату
Передусім важливо зазначити, що короткі оповідання, особливо в цьому жанрі — це, якщо й не найскладніший, то один із найскладніших літературних форматів. Вигаданий світ, уся його історія, взаємини, структура й усе те, що робить фентезі саме фентезі, потребує опису. Адже фентезі люблять за його чарівний світ, цікаві історії, красиві образи. І щоб усе це описати, потрібно багато слів, багато місця, якого в автора короткого оповідання якраз і немає. І це ставить його в складне становище. У цьому випадку, як мені здається, було використано цілком дієвий прийом - звернення до вже готових образів, які не потребують довгих пояснень. Одразу згадується Роберт Сальваторе зі своїм Дзіртом або першоджерела до його героїв — "Підземелля і Дракони". Важливо, щоб ці образи вже існували у свідомості читача, якщо ж він із ними не знайомий, то тут... утім, нічого з читачем не станеться, оскільки короткий опис суті самої героїні тут присутній.

Проблеми зав'язки
Але ще важливіше те, що у форматі короткого оповідання автор не має часу на довгий вступ і розгойдування, оповідання має захоплювати увагу відразу. А цього, на жаль, не відбувається. Або, якщо точніше, у теперішньому вигляді зав'язка може не захопити з кількох причин.
Перша — це вплетення передісторії героїні в події, що відбуваються, у самий початок, просто посеред дії. Короткий бій (перший у короткому оповіданні) абсолютно невиправдано розірваний цими різного роду спогадами чи поясненнями. Емоційно через це він вихолощений, розбавлений, що гальмує динаміку того, що відбувається, і тому може не захопити просто через рваний темп.
Друга — форматування тексту. На жаль, не знаю з якої причини, але текст розірваний, і одне речення, один абзац надто віддалений від іншого. Так, це може бути більшою мірою моєю особистою незручністю, але варіант читання зліва направо мені все ж здається зручнішим, ніж зверху вниз.
Утім, перший пункт видається мені важливішим за другий. Але є ще й третій, про який трохи пізніше.

Взаємодія героїв і побут
Коротке оповідання вимагає швидкого й зрозумілого усвідомлення читачем певної проблеми героя або конфлікту. І тут це, безперечно, є, адже від самого початку стає зрозуміло, що перед нами вигнанка, поранена й така, що втрачає сили. У неї є своя мета, і щоб досягти цієї мети, вона шукає засоби. Знаходить людську дівчинку — і тут виникає... і тут виникає ще одна моя претензія.
На жаль, навіть з огляду на формат невеликого оповідання, я не зміг позбутися думки, що мені забракло взаємодії між героїнями. Є певний задум ельфійки, є її потреба, є її бажання використати дитину, щоб зцілитися, але далі самого цього процесу її внутрішньої зміни я, власне, не побачив. Адже він, як мені здається, міг би відбуватися через якісь короткі прості побутові дії. За задумом, необхідність певної турботи про дівчинку мала викликати трансформацію в ельфійці. Але саме ця необхідність, усі ці моменти їхньої взаємодії здебільшого лише трохи перелічені, але зовсім не прожиті й не акцентовані. Перелічені коротко, без емоцій. Різних емоцій кожної зі сторін.
Адже їхнє життя мало б бути дуже емоційним. Маленька дівчинка, яку вигнали. І ельфійка, яка втекла. Саме тут, у цьому місці тексту, та передісторія виглядала б значно краще, ніж на самому початку. І тоді обмін їхніми особистими історіями щось пояснював би не лише читачеві, а й кожній із них. А ще якось пояснювалося б їхнє життя в "ніде": ельфійкою, не пристосованою до життя на поверхні, і дівчинкою, яка теж не надто до цього готова. Вода, їжа, тепло, сон. Так, є печера із входом, що охороняється закляттям, але це не готель... Ні постійні запитання "чому", ні сходити принести води в долоньках, ні їжі... з огляду на необхідність полювання, мені було б цікаво почитати про полювання на поверхні темної ельфійки, яка ніколи там не жила, не знає ані лісу, ані його мешканців чи їхніх звичок. І дівчинки, яка щось чула, але брати її із собою складно, а залишати ще складніше.

Образ героїнь і часові рамки
І тут є ще третій пункт — це образ героїнь. Його мені теж, мабуть, забракло. Не виник, не склався образ ані самої ельфійки, ані дівчинки. Зовнішній, нехай навіть короткий. Цей образ добре передає обкладинка, але це, мабуть, і все. А чи є опис для цієї обкладинки? Можливо, з ним у тексті було б цікавіше? Зламаний ніготь, зморшка під оком, хоч щось іще. Просто героїня стала б трохи живішою.
Несподівана згадка про те, що минуло два роки, мене дуже здивувала. Мені здається, що вона взагалі тут категорично не потрібна, ця історія не потребує прив'язки до часу, навпаки, вона радше про існування двох героїнь поза ним, поза часом. Самих у світі, де кожен день — як останній, і цілий день — як рік. Використання тут конкретного числа лише раптово породжує безліч запитань — які два? Чому за два роки все, що знадобилося, — це сукня для дівчинки? А для самої ельфійки? Узагалі нічого не треба? Та за такими дружинами вишикувалася б черга! Як так, із цим прокляттям, яке два роки вбиває й вбиває героїню і ніяк не вб'є? Надто вже очевидно стає, що воно чекає, поки дівчинка навчиться...

Фінал і внутрішні конфлікти
Так, кінцівка цей момент згладила. Фінал добре вписується в канву історії, хоча, як і весь образ героїнь, він, на мій погляд, недостатньо емоційний. Я навіть сказав би, що певною мірою пришитий яскравим епізодом із вимушеним ступенем заниженої достовірності подій.
Образи інквізиторів розглядати, думаю, не варто, через неможливість розкрити все в межах короткого оповідання, однак багато що виглядає зовсім зім'ятим, використаним для головної ідеї без проживання. Адже для чого взагалі був потрібен світлий артефакт? Для стримування нечисті та еманацій. Це шкідливо для людей? Отже, його викрадення могло стати початком кінця цього поселення? Отже, перед священником та інквізитором стояв один вибір, а перед дівчинкою — інший? То чи настільки однозначна відповідь, хто має більше світла в душі? Чи знала дівчинка, на що вона йде? Адже все це досить трагічно й має всі ознаки складного вибору для кожної зі сторін.
І знову ж таки, не буду заглиблюватися в розгляд питань достовірності, наприклад, одноосібного ухвалення інквізитором рішення про спалення. У межах короткого оповідання це не надто важливо. Але перебільшення трагізму, певний не надто достовірний перебіг подій, навіть не дуже не надто виразно окреслений, на жаль, багато чого не стільки спрощує, скільки не розкриває. З одного боку, коли автор залишає простір для роздумів — це чудово. З іншого — не дуже добре, коли замислюєшся не про складність вибору для героїв і їхнього становища, а про те, як узагалі все це могло статися, адже воно видається неочевидним.

Підсумок
Головна проблема оповідання — недостатнє емоційне опрацювання стосунків між героїнями при хорошому задумі та вдалій композиційній основі. Якщо автор свідомо робить наголос на внутрішньому стані або дії, а відсутність описів є свідомим художнім прийомом, то саме внутрішній стан, переживання або дії, через які вони проявляються, потребують більшої уваги.
Так, питання часу належить швидше до авторського задуму, але якщо це прибрати — чи зміниться щось для історії? Чи несе це сюжетне навантаження?
Загалом прагнення більше показувати, ніж розповідати, що завжди робить історії цікавішими, тут присутнє й уміло використовується. Навіть у межах короткого оповідання герої виразні, місцями вже емоційні, причому авторові вдається передати це саме дією, а не просто повідомляти про це. Однак не полишає відчуття, що це все ще чорновий варіант, оскільки хороший задум, умілий виклад потребує відповідного огранювання. Наприклад, навіть назва оповідання залишила в мене подвійне враження: з одного боку — вона розкриває суть, з іншого — вона якраз її й розкриває! Можливо, варто надати читачеві можливість самому зробити цей висновок?
Історії з непростим вибором, історії з трансформацією героя — саме такі історії завжди знаходять свого читача. Мені здається, що це оповідання — одна з перших сходинок автора до оволодіння справжньою майстерністю оповідача.