Вітаю, друзі!

Щось так подумала, що візуалів наперед я встигла наклепати, а отже: чом би й не запостити два розділи підряд, а не через день?))

Нагадаю, що Третій акт уже стартував! Ось вам постер)

Отож, два нових розділи вже на сайті!

За традицією: статичний колаж подаю нижче, анімований уже у моїх reels 

Нарешті до сюжету повертається Джим, за яким я, не приховуватиму, скучила до нестями ❤️

– Ти…– Белі замовкла, а тоді прочистила горло. – Ти ще думаєш про неї?

Торнтон відвів очі.

– Я завжди думаю про Вів.

– Може в цьому і проблема?

Джим поглянув на Беліал.

– Ти не живеш далі, бо не знайшов спокою. А неспокійний ти, бо досі тримаєшся за те, чого повернути не зможеш.

– Ми ж попрощались, – знизав плечима він, згадуючи солоні від сліз поцілунки. – Я розумію, що нічого не зміниться.

– Цього не досить. 

– Може, мені просто потрібен час.

Його не було може кілька хвилин. Вимір снів був ще швидшим за земний світ, та побачивши згаслий погляд Джима, Беліал розуміла: зустріч відбулася і хай як він хотів аби Вівіці стало краще, сам він почувався розбитим.
– Вона жива? – поцікавилась Белі.
Джим кивнув.
– Поки так.
Він опустився на землю і видихнув, притулившись спиною до каменю. Провів долонею по обличчю і заплющив очі. Беліал не хотіла тиснути на нього, тож змовчала.
– Вона обіцяла, що житиме далі, – тихо сказав Джим трохи згодом.
– А ти?

Вони всміхнулись одне одному, та очі детектива лишались сумними.

– Френку, мені дуже прикро це казати, та Тіна не дочекалась Вас.

Чоловік стиснув губи, опускаючи очі.

– Але ж Ви це і так підозрювали, чи не так?

– Я так хотів прибути вчасно…

– Я розумію Вас. Це несподівано і боляче, та це треба прийняти як є.

Голова Френка опустилась, щока торкнулась землі, він більше не пручався. Сльози зблиснули у очах. Джим не міг пояснити собі того відчуття, та серце стискалось від того, що він бачив.

Сльозинка залишила кутик ока Френка й потекла переніссям, гублячись у зморшках.

Джим підняв очі на Беліал:

– Відпусти його.

Королева поглянула на Торнтона.
– Ти певен, що хочеш бачити це? Момент, коли душа залишає тіло досить травматичний, ти поки і сам не змирився із власною суттю.
Торнтон кивнув.
– Я розумію. Та, мені здається, усвідомлення швидше прийде до мене через допомогу іншим.
– Ти ж розумієш, що Френк може бути винятком, душі бувають різними, не кожна піде на контакт.
Впевненість Торнтона розсипалась із кожним словом, та він кивнув.
– Я вестиму його, – запевнила Беліал. – Зрештою, ти сама вчила: ніщо не вдається одразу. Та доки ми не перевіримо це – годі щось і казати.
Ізуель кивнула на знак згоди і повернулась до Люцифера:
– Що скажеш? Дамо шанс?
– Якщо душа хоче бути корисною, це вже привід нагородити її,  замислено мовив король. – Не уявляєш скільки тут нахлібників. Ти їм новий красивий світ – а їм аби нажертись та потрахатись.
– Опис тебе з десяток років тому, – закотила очі королева.
– Бо твоя любов змінила мене, хтозна, може небайдужість Джима до душ, теж щось змінить? Хай спробує.
Ізуель зустріла погляд детектива. Вона і не приховувала сумнівів, та попри це кивнула.
– Я дарую тобі мітку, якщо це справді те, чого ти хочеш, Джиме. Та ти можеш взяти час на подумати.
 

– Як ти помер? – урвала тишу Емілі.
Джим повернувся до неї, злегка нахмурившись.
– Мене вбили.
Емілі знервовано ковтнула.
– Довга історія, – хитнув головою Джим, розуміючи, що не готовий розповідати дівчині про Азраель, Чуму і всі ті химерні події власного життя.
– Ти засуджуєш мене, чи не так? – спитала дівчина, не поглянувши на нього.
– Я не був на твоєму місці, тож не знаю, що штовхнуло тебе на це.
– Мудро, – стиснула губи Емілі.
Вони знову помовчали. На Джима тисла ця присутність. Він постійно уявляв, як дівчина заклякне, дивлячись перед собою і переживатиме жах день за днем за те, що скоїла.
– Чому ти приходиш сюди?
– Бо мені нема куди йти, – хрипко відповів детектив, розуміючи, що і їй дуже скоро не буде.
– То, цього ти хочеш для мене? Щоб я тут просто тинялася?
– Я – не приклад, – похмуро зазначив Джим. – Я сам ще не розібрався, що робити.
– А що взагалі тут робити? – пирхнула вона. – Я думала після смерті нічого немає. А тут все таке…вилизане, блискуче, неначе на вітрині. Ніколи не вірила в Бога чи Пекло, але гадки не мала, що по смерті на мене чекатиме клятий Барбіленд.

– Йдеш? – спитала Беліал, поглянувши на детектива.
Він кивнув, різко видихнувши і ступив за Браму, відчуваючи як сироти виступили на шкірі. Вчергове здивувався як здатний відчути це, якщо не мав насправді ні тіла, ні шкіри, але не зник. Отже, мітка діяла.
Джим зустрів погляд Беліал.
– Що тепер?
Вона огорнула його руками. Детектив трохи напружився від такої близькості.
– Розслабся. Не обійматись лізу, та перетин можливий для крилатих. Тож, я перенесу тебе, тримайся міцно.

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Анотація до книги "Talis est Obsessio"

Talis est Obsessio (Така вже Одержимість)
Ніхто не застрахований від кохання. Ні демони, ні янголи, ні смертні. Хай якими прихильниками "нижчого" клеймують перших, якими прагненнями до "високого" виховують других, чи якими грішними вважають третіх. Ніхто не застрахований від пристрасті чи бажання. Та все ж, у вирі почуттів та пошуку сенсів варто визначити: це все ж любов, чи одержимість?

☝️

Клікніть на троп-картку, щоб побачити тизер до книги!

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨
(піктограми клікабельні)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️