Вітаю, друзі!

Новий розділ уже на сайті! 

За традицією: статичний колаж подаю нижче, анімований уже у моїх reels

Вівіка зробила крок, не зводячи очей з чоловіка, дихання збилося:
– Томмі?
Він повільно підняв очі. Його погляд був сповнений провини. Вів відчула, як серце зайшлося. 
– Я не знав, як сказати, – тихо мовив він. – Не думав, що це гарна ідея…але вдавати когось…
Томас опустив очі.
– Я не вмію грати. Мені складно вдавати, що я не знаю вас, це місце…– він зустрів скептичний погляд Тая. – Що я не сумую за вами.
Тай нахмурився. Вівіка зробила крок.
– Слухай, я страшенно втомилась від купи проблем, що звалились на нас за останній час. Якщо це Томмі – я прийму його будь-яким.
Він кинув зворушливий погляд на Вів, а тоді наблизився, обійнявши.

У той день дощило. Вівіка замислилась, що цвинтар і дощ достобіса гармонійні. Майже щоразу як нога її ступала на територію того тихого, у всіх сенсах, місця – доводилось здіймати над головою парасолю.
Букет темно-бордових півоній у чорному матовому пакуванні злегка шурхотів, доки вона крокувала вологою плиткою. Знайти його могилу було нескладно, хоч Вів тут ще ні разу не була. Від розуміння, куди вона прийшла, серце стислося і стало раптом холодно.
Спинившись біля потрібного надгробка, Вівіка довго не могла наважитись підняти очі на вибите на ньому ім’я. Вона підняла букет, розглянувши його. А тоді тихо мовила:
– Довго думала, які квіти тобі обрати. Хотілось щось стримане й елегантне. Навряд чи тобі за життя дарували багато букетів.
Вона опустилась, підібравши вже зів’ялі квіти і поклала свої. Тоді все ж підняла очі на ім’я, на ту кляту дату і зітхнула:
– Я не знаю, що роблю тут, – зізналась Вівіка. – Точніше…моя терапевтка сказала, що я маю закрити гештальт, і так – я тепер відвідую мозкоправа. Давай, зачекаю, доки ти досмієшся, вперед.
Вона всміхнулась.
– Ну, не могла ж я їй пояснити, що ми вже його закрили, чи не так? Спершу в Пеклі…тоді у моїх галюцинаціях, чи що то в біса було...
Дівчина поправила волосся і відвела погляд.
– Та я мусила прийти сюди. Хоч раз…адже так виявляють шану?

Тай окинув Вівіку поглядом.
– Що, думаєш встигнемо? – грайливо всміхнулась Вів.
– Ні, – хитнув головою він. – Та для дечого точно встигнемо.
– То чого ти ляси точиш? Роздягайся бігом.
Тай закотив очі.
– Збоченка.
– Не починай. У тебе лібідо на тому ж рівні, бачу як ти роздягаєш мене очима весь час.
– Гаразд, твоя правда, – здався він.
– То, що ми робимо? – не розуміла Вів.
– Дещо шалене, – видихнув Тай, витягши руку з кишені. – Лови!

Другий акт, що містив у собі непросту історію Тайлера та Вівіки добіг свого кінця, та їх стосунки лише починаються)

Далі готуюсь до викладки третього акту про Джима (він же наш Габбі), а також Асмодея, з яким ми встигли познайомитись у першому акті книги)

Поки повертаємось до звичного графіку через день.

Постер до третього акту я вирішила змінити))

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Анотація до книги "Talis est Obsessio"

Talis est Obsessio (Така вже Одержимість)
Ніхто не застрахований від кохання. Ні демони, ні янголи, ні смертні. Хай якими прихильниками "нижчого" клеймують перших, якими прагненнями до "високого" виховують других, чи якими грішними вважають третіх. Ніхто не застрахований від пристрасті чи бажання. Та все ж, у вирі почуттів та пошуку сенсів варто визначити: це все ж любов, чи одержимість?

☝️

Клікніть на троп-картку, щоб побачити тизер до книги!

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨
(піктограми клікабельні)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️