Магічний шторм вщух, але справжня буря тільки починається. У повітрі пахне не просто полином і пилом старої фортеці — воно просякнуте глухою, небезпечною ненавистю.
​

Конфлікт між книжником і диким вийшов за межі звичайних ревнощів. Це міна уповільненої дії всередині загону. Якщо проллється кров — усе, що Каліда так важко склеювала, розсиплеться вщент.
​Командиру доводиться грати в жорсткий прагматизм, використовуючи найкрихкіше, що є — людські почуття. Але дике вовче чуття Брана бачить те, чого інші не помічають. Або не хочуть помічати.
​

«Він навіяв тобі й усім навколо, що маг рятує свою Обрану... А що, коли цей біль треба перетерпіти? Прірва, кажеш? А що, коли в цю прірву треба впасти, бо вона і є ти?»

​Каліда здобула важку тактичну перемогу в цій розмові. Але чи не виявиться ця перемога дорожчою за будь-яку поразку?
​ 

Питання на засипку:
Як думаєте, хто насправді веде Каліду до прірви — той, хто тримає її за руку на самому краю, чи той, хто штовхає зазирнути на саме дно?
​Чекаю на ваші здогадки у коментарях!

Мої любі, розділ "Відлуння безодні" я писала під особливий саундтрек і дуже раджу вам увімкнути його під час читання — "Smells Like Teen Spirit" у темній кінематографічній версії від Tommee Profitt & Fleurie. Ця музика — чиста есенція того, що відбувається з Калідою. Кришталевий, але моторошний вокал Fleurie ідеально передає затишшя перед бурею, а важкі, епічні баси звучать точно в такт руйнуванню гранітних плит та моменту, коли її очі остаточно затоплює магічна темрява. Увімкніть, щоб відчути кожну іскру влади разом зі мною!

​