Трохи сумно відпускати героїв, але їм є чим зайнятися))) Ділюся візуалами до останнього розділу.

Прийшов кінець свободі Аліси)))))

Влад дивився на мене кілька секунд, а потім у його очах знову з’явився хитрий блиск.

— А заміж за мене підеш?

Я так і застигла, округливши очі, хоча серце від цієї пропозиції вже шалено калатало.

— Я так рано не збиралася.

Влад тихо засміявся, ніби саме такої відповіді й очікував.

— Обіцяю, не буду змушувати тебе сидіти на кухні і варити борщі.

Я не втрималася від усмішки.

— Дітей теж не будеш змушувати народжувати?

Він одразу посерйознішав.

— А ти не хочеш?

Я знизала плечима і чесно відповіла:

— Хочу, але не зараз. Мені потрібно отримати ще одну освіту.

Влад кивнув, погоджуючись.

— Добре, з дітьми поки не буду наполягати. Але на весіллі наполягаю.

Я вже збиралася щось відповісти, але Влад раптом дістав із кишені невелику коробочку. На мить я перестала навіть дихати. Він відкрив її, і всередині блиснула каблучка, неймовірно красива. Я довго дивилася на неї, примружившись, навмисно витримуючи драматичну паузу, хоча насправді вже чудово знала, що скажу. Влад спочатку терпляче чекав, але з кожною секундою його нетерпіння ставало дедалі помітнішим. Нарешті він важко зітхнув, і я більше не могла мучити його.

— Добре, вмовив.

Влад розсміявся, похитав головою і подивився на мене з таким виразом, ніби йому дісталася найвпертіша дівчина на світі.

— Ще й вмовляти тебе треба, мала вередунко.

Я одразу насупилася.

— Я не мала!

— Моя мала вередунка.

Персик відзначився на весіллі)))

Влад почав розповідати, як йому пощастило зустріти мене, як сильно він мене кохає і наскільки яскравим зробила я його життя. Я слухала його, усміхаючись, і відчувала, як від кожного слова в грудях стає тепліше, але саме в цей момент Персик вирішив, що романтична промова явно затягнулася.

Кіт одним спритним рухом застрибнув просто на стіл, вихопив найближчий шматок м’яса і, тягнучи його за собою, примудрився перекинути келих з, на щастя, білим вином, який стояв поруч з Артемом. Вино розлилося по столу і кілька крапель ледь не потрапили на Влада, але він встиг відскочити, дивом не випустивши власного келиха.

Усі за столом дружно розсміялися і навіть я не стримала усмішки. Влад похмуро подивився на Персика, який уже спокійно влаштувався трохи осторонь і поїдав свою здобич з абсолютно невинним виглядом.

— Цей кіт мене колись доведе!

Аліса дуже креативно підійшла до повідомлення про вагітність.❤️

— Алісо, може вже час подумати про дітей? Мені через два роки 40, не хочу виглядати дідом поруч із сином чи дочкою.

Я хитро всміхнулася, бо саме сьогодні збиралася зробити йому сюрприз. Влад ніби прочитав мої думки! На поличці під столом у мене була схована невеличка кругла керамічна шкатулка з кришкою, яку я зробила власноруч, і тепер я дістала її й простягнула Владу.

— Відкрий.

Влад недовірливо взяв шкатулку, зняв кришку і заглянув усередину. Кілька секунд він просто мовчав, дивлячись на позитивний тест на вагітність, ніби його мозок відмовлявся одразу прийняти побачене. Потім повільно підняв очі на мене.

— Як бачиш, вже не потрібно думати, — я весело підморгнула. — Але ми можемо ще попрактикуватись на майбутнє.

На його обличчі з’явилася така широка усмішка, що я тихенько захихотіла.

— Ти як завжди оригінальна, Алісо, — він похитав головою, ніби досі не вірив в те, що бачив. — Кохаю тебе! Йди до мене.

Щаслива сім'я з котом.❤️

Наступної весни у нас народився син Арсен, і з його появою наш будинок остаточно перетворився на місце, де тиша стала практично міфічним явищем. А ще через п’ять років у нас народилася донька Віолетта. І хоча з двома дітьми, роботою, керамікою та нашим невгамовним котом життя часом нагадувало суцільний веселий хаос, я не проміняла б його ні на що інше. Бо саме в такому хаосі й вирувало справжнє життя.

Читати: "Шалена для архітектора" 

Мої соцмережі: ТікТок та Інстаграм