Світло для темного", 

Як я писала в своєму телекграм каналі: десь, колись, не знаю коли, але ми дійдемо до моменту їх зближення ...

Ця історія пішла геть не за планом (як і всі попередні, в принципі)). План, то я так гордо називаю приблизне уявлення про перебіг подій, коли починаю писати. Друкуючи перший розділ, розмірковувала над тим, щоб зазаначити категорію еротичне фентезі, але... глава 19 опублікована, а там ще ніхто й не цілувався)) Та позначка 18+ на книзі стоїть недарма, це вже я вам можу пообіцяти.

Якщо ви любите поганих хлопців, вам варто познайомитися з Айбервелем, вищим демоном, який харчується болем, який не цілує жінок, бо це занадто інтимно. Який певен, що Піалісента, його наглядачка, є лише тимчасовою розвагою... Та щось занадто часто він почав це повторювати, ніби переконує сам себе, не знаходите?

--------------------------------------------

Уривок з його глави:

— Айбе, — я кожного разу так реагуватиму на те «Айбе»? Мене кожного разу це грітиме? — Ти виснажився? Але як? Коли? 

Ліса теж стає на коліна поруч. Вода так і струменить по наших головах, наших тілах. Слабкість — недозволена розкіш, нагадую сам собі, дивлячись на крапельки, що зібралися на її віях. 

— Мені треба в лікарню, — сідаю й тру обличчя.

— Ти поранений? — вона торкається мого плеча, мацає мʼязи. 

— Якщо дійсно хочеш допомогти, то краще мацати там, — -----(цензура)------- — У мене не може бути фізичних ушкоджень, регенерація б відновила, Лісо. Пропозиція навчитися думати в силі, — знов повертаюсь до кпинів. Потрібно чимшвидше відігнати від себе цю дурну ніжність. Треба позбутися відчуття, що ніжність це правильно. Сила, це правильно. Хіть, це правильно. І милуватися можна (-----), а не мокрими віями і карими очима.  

— Тоді нащо тобі в лікарню? — стискає губи і відхиляється. 

— Мені потрібен біль. Багато і гострого. Там його найбільше, — пояснюю. 

— Емм… дійсно, — підводиться й тягне мене за собою.

Думати вона так і не навчилася. Є підозри, що й не навчиться. Бо допомагає мені дістатися до кімнати, витирає рушником, приносить речі з шафи. А мої ж сили нікуди не поділися. Ні фізичні, ні магічні. 

— Я швидко! — кричить, біжучи до своєї спальні. 

Мокра рожева футболка щезає за дверима, а я дивлюся їй услід. 

Про мене ніхто й ніколи не турбувався… Бо я не потребую турботи. Нема чого хвилюватися за одного з найсильніших темних. Мене треба боятися, поважати, тримати дистанцію. Але ягня ці три речі старанно ігнорує, натомість турбується. 

----------------------------------------

Деякі слова довелося прибрати для публікації в блозі.