оновлення вже на сайті)✨

— Тебе так сильно спустошила ця дія?

Він вимовив це майже ласкаво. Наче щиро цікавився моїм самопочуттям. І саме тому захотілося врізати. Я лише відкрила рота, але не встигла вимовити жодного слова.

Його рука знову лягла мені на ногу. Гаряче. Без жодного поспіху. А наступної миті друга долоня вже обхопила мене за талію. Усе сталося настільки швидко й природно, що я навіть не зрозуміла, коли перестала сидіти на своєму місці.

Світ просто змінив кут. І вже за секунду я опинилася в нього на колінах. Не вдарилася. Не зачепила кермо. Наче він прорахував навіть це. Наче робив подібне не вперше.

Він неквапливо поправив складку на моїй чорній шовковій сукні. Так уважно. Ніби найбільше його хвилювало зараз саме те, щоб тканина не зім’ялася.

Лише після цього підняв очі. І подивився на мене з-під темних вій. Я різко сіпнулася. Швидше інстинктивно, ніж усвідомлено. Але навіть не спробувала встати. І це було найгірше. Я могла.  Проте моє тіло ніби відмовилося слухатися. Сиділо нерухомо. Мов остання дурепа.

«Ну давай…»

«Вставай.»

«Чого ти сидиш?»

Внутрішній голос уже майже кричав. Але жоден м’яз навіть не ворухнувся. Прокляття. Я ж не ідіотка. Я прекрасно розуміла, що зараз відбувається.

— Ну і?

Його голос прозвучав тихо. Майже ліниво. Ніби він нікуди не поспішав.

— Ти ж у нас така балакуча. Чому раптом замовкла?

Кутик його губ повільно піднявся догори. У темних очах промайнуло щось майже диявольське. Наче він із самого початку знав, що саме ця тиша стане моєю найбільшою поразкою.