– Вино якесь поганеньке, – констатує Еделвейс із відчутним осудом. – Чим ти там займалася?

 – Вірші слухала, – серйозно киває Ана, намагаючись надати голосу солідности. – Музику… Господи, як же ці двоє грають на гітарах! Здається, вони колись будуть на великих сценах!

 Погляд тітки ясно дає зрозуміти, що майбутнє бразильської музики її зараз хвилює найменше. Ана притишує ентузіазм.

 – Потім ми відвезли Терезінью додому…

 – Ми! – миттєво вихопила слово дружина судді. – Це хто – “ми”?

 “Оп-па… спіймалася!” – весело думає Ана Лорена. Вона не боїться тітки, але цей нічний допит несподівано здається їй кумедним і навіть затишним. Якби не було тієї паскудної автотрощі, її могла б так зустрічати мама.. Або тато…

 – Я і Даду… Едуардо.

 – Отже Едуардо… і хто він? – цікавиться тітка, її брови сходяться, голос гострий – вона зараз трохи схожа на хижого птаха.

 – Він… поет.

 – Я так і знала! – голос тітки виказує, що для неї поет – це щось, певно, гірше за грабіжника. Принаймні тому, що він може викрасти найцінніше, що є у молодої дівчини – час. – І що ти далі робила з цим… поетом? 

 – Дивилася на зорі, – чесно зізнається племінниця. Може й не варто цього говорити, але все, що було цього вечора, помітно розмило її звичайну стриманість, а усмішка, яка мимоволі виникає в кутиках губ, змушує тітку робити висновки.

…Тітка зітхає і зрештою маше пухкою маленькою рукою. Ну неможливо ж сердитися на дівчачі походеньки – аби лишень не зашкодило. Вона не збиралася воювати з жіночою природою молодої племінниці, на Бога! Жінка може мати коханця, може закохуватися, може бажати чоловіка. Але вона повинна залишатися господинею становища – не дозволити використати себе, не завагітніти необачно, не дати зіпсувати своє ім'я. І, якщо вже обирати чоловіка, то такого, з ким можна прожити життя…

 

 Аж раптом силует ворухнувся, стаючи однією великою тінню, і Жандіру пронизав ще гірший, майже тваринний жах, коли вона зрозуміла, що він наближається до неї. 

Що він хоче зробити?... Що ще?... 

Вона смикнулася, марно намагаючись відсунутися, коли його рука, велика, смаглява, з’явилася перед самими її очима. Дотик – сухий і теплий, на контрасті з її крижаним, тремтячим тілом. І пальці – що несподівано обережним рухом прибрали мокре пасмо волосся з її очей.

"Наша отрута" о 20:00