ДОБРОГО РАНКУ, МОЇ ЛЮБІ НАТХНЕННИКИ!!!

Вони  кохали  один  одного  ще  зі  школи. Це  було  дуже  ніжне  і  красиве  кохання, поки  декому  не  здалось,  що  вони  не  пара.   Головним  героям  довелось пройти  через роки  розлуки  і важкі випробування  щоб  стати  щасливими. І  в  них все  вийшло, бо  справжнє  кохання  долає  всі  перешкоди.

  Де   в   біса   носить  того  бухгалтера? - дивлюсь на   годинник   і   підходжу   до   вікна.   Восьма   сорок.   Вона   вже   спізнилась   на   десять   хвилин.   Наче   в    мене    справ   інших    немає.   Якби   не   прохання   Ганни ,    вже   б   відмовив   їй   навіть    без   розмови.  Ненавиджу   коли    працівники   спізнюються.   А   вона   ще   навіть   не   працівник.   Настрій   жахливий.   Хочеться   на   комусь   зірватись.  Відчуваю,   що  жертва   скоро   знайдеться.   Васильович   вже   мабуть    чекає   мене,     а   я   змушений   чекати    дівчину,   якій    типу   потрібна   робота.    Якби   дійсно    була    потрібна,   вона   б   мене    чекала,   а   не    навпаки.    В   двері   тихенько   постукали.  Невже   припливла,   принцеса. 
     - Заходьте! -  гаркнув   не   розвертаючись. 
     - Доброго   дня.   Пробачте    за   спізнення.  -  моє   серце   прискорило   ритм   лише   від   цього    тихого,   ніжного    голосу.  Голосу   з   минулого.    Не    може    бути.  Цього   просто   не   може   бути .   Розвернувся   і    очманів...   Це   дійсно    вона.   Даша   Савицька.   Вона    теж    застигла   з   відкритим   ротом.   А   я    чорт    забирай    потонув   в    блакитних    очах,   наче    не    було    цих    шести    років.   Тіло   напружилось,   дихання    збилось    і   в   горлі   пустеля    Сахара.   Все   як   тоді.   В   іншому    житті.    Вона   трохи   змінилась,   тіло   стало   ще   більш   жіночним   і   спокусливим.   Я   добре   пам'ятаю   що   там   під   одягом.   Добре    пам'ятаю   кожну   родимку   і   кожну    клітинку.   Колись   я   обожнював    вивчати   її    тіло   губами.  

     Скільки    разів    я    уявляв   нашу   зустріч   і    прокручував   в   голові   все    що   хотів    би   їй    сказати.   Я    намагався   забути    її,   намагався  зненавидіти    за    все   що   вона    зробила,   сподівався   що   більше   ніколи   її   не   побачу,    а зараз...   Зараз   не   можу   вдихнути   повітря.  Наче    знов   той    самий    закоханий   до   нестями    дурник.    Дурник ,   яким    вона    так   майстерно    маніпулювала    і    якого     врешті-решт    безжально    розчавила...  

УРИВОК

    Коли ми вже під'їжджали до ферми , я побачив як на дорогу вибігла Даша. Вона бліда як крейда і вся в сльозах. Біжить навпроти нас. За нею вибігла Ганна. Що вже сталось? Іван зупинив автомобіль  наче прочитав мої думки.

   - Мама! Матуся! - кричить Соля і показує пальчиком на Дашу. Сказати що я охринів, це нічого не  сказати... Відчинив дверцята і вийшов спершу сам а потім вийшла Соля і побігла до Дашки. Та  спершу здивувалась, прикрила рот долонею і побігла навпроти.

   - Соля! Сонечко! Янголятко моє. - Даша впала на коліна і почала цілувати обличчя дівчинки. А в  мене здається серце зараз вискочить. Її донька. Її і Макса. А могла бути моєю... Мені раптом  нестерпно захотілось стати їх частинкою. Обійняти обох і... І що , Данило? Готовий просто так все  забути? - Соломіє, скільки разів я тобі казала, ніколи не розмовляй з незнайомцями. Казала? А ти ще й  в авто сіла. - кинула на мене злющий погляд . - Я так злякалась, маленька. Ніколи більше так не  роби. Добре?       

    - Але ж ми познайомились. Це Даня. Він хороший. І він сказав що я більше не піду в садочок. -  ще одна блискавка в мою сторону. 

    - Іди з бабусею Ганною , я хочу поговорити з... З Данею. - дівчинка взяла жінку за руку і за мить вони зникли за  воротами як і Васильович. Даша ж відразу підійшла  до мене і  штовхнула  в  груди. З її очей продовжують текти сльози від яких мені боляче.

    - Навіщо? Навіщо ти це зробив? - почала бити мене в груди кулачками. - Я мало не померла зі страху. Ти настільки ненавидиш мене? - я різко потягнув її і притис до себе. Даша спершу намагалась  вивільнитись, а потім просто вголос розплакалась. Обіймаю її і гладжу долонями по спині і по голові.   

- Чшшш. Тихо, Дашо. Тихо, маленька. - мене накрило такою безмежною ніжністю, що аж  дихати  стало важко. Занурююсь носом в її  волосся, втягую його аромат і прикриваю очі. Боже! Як довго я  про це мріяв. Як виявляється шалено я за  нею скучив. Стільки часу минуло, стільки всього сталось ,  а я досі дурію від неї. Бо як би там не було , а вона моя. Нехай зрадниця, нехай корислива , але  моя. Моя Снігуронька.                                                                                                                                                                           

Анотація

   - Допоможіть   мені   будь ласка!   Вони  викрали  мене. - просить   дівчина  а  в   очах   такий   відчай   і   стільки  благання.   Вона   дуже   гарна.  Надзвичайно   гарна.  Особливо  ці   очі...   І   губи...    Але  вона   зовсім   маленька, тендітна.  Років  18-19   не  більше.   Карім   вже   зовсім   охринів.  В  мої  двері  постукали.
  - Ахмете!  В   нас  втекла  дівка.  Вона  не   в  тебе?   Карім  за   неї   голову  знесе.  Це   сестра   Даміра   Аслана. - в  мене  витяглось   обличчя.   Ось  значить  як?  Сестра   мого   ворога,  якого мрію знищити... Ніякої   жалості,   Ахмете.
  - Тут   ваша  втікачка.  - кажу  дивлячись  в  обличчя   зляканому   зайчику.   Цей   жах   в   її   очах   я   ніколи   не   забуду.   Цей   погляд   пробрався   в   саме   серце,   яке   як   я   вважав   назавжди   зупинилось   ще   кілька   років   тому.   Через   її   брата. 
Якби   ж   я   знав,   що   дуже   скоро   єдиним   моїм   бажанням,   буде  дивитись в   ці   очі   і   цілувати   ці   губи...

# Незаймана  дівчина  і  сильний  чоловік.

# Дуже  чуттєво  і  ніжно.
# Пристрасно.
# Відверто.
# Кохання  на  межі.

18 +

УРИВОК

    Щойно я зайшов в її кімнату , Міра швидко  піднялась і  підійшла до мене.

    - Ви привезли Даміра? - і з надією дивиться в очі. Я хотів розповісти їй що брат в лікарні, та  зрозумів що краще не зараз. Вона й так на нервах. Потім розповім. Добре що він хоч живий.

    - Ні, зайченя. І поговорити з ним ти теж поки що не зможеш. Трохи пізніше...

    - Ви збрехали мені. Обіцяли і... Але чого я чекала від такого... Ви вмієте лише брехати і нищити чужі життя. - я похитнувся і куртка яка була накинута на поранене плече , впала. В дівчини округлились очі  і в них я чітко побачив переляк і... жаль. Ну , вже хоч не ненависть. Вона зробила крок до мене і протягла руку наче хотіла торкнутись.   Та потім наче прийшла до тями і відійшла. - Вам боляче?

    - А тобі мене шкода? – посміхаюсь.

    - Ні. Просто приємно  знати, що вам боляче. - я гмикнув і посміхнувся. - дівчинка вчиться  показувати зубки? Цікаво. 

    - Тобі потрібно поїсти, бо до зустрічі з братом просто не доживеш .

    - Я не голодна. - знов сіла на ліжко і задерла носик. 

    - Міро , не дурій. - зробив крок до неї , та голова запаморочилась і якби не стіна на яку я сперся ,   гепнувся б на підлогу.

     - Ахмете! Вам погано ? - вона вмить опинилась поруч і намагається дати мені опору. Вперше  за  час нашого знайомства , я почув від неї своє ім'я  і мені до біса сподобалось. Особливо хвилювання  в її голосі.  Міра підіймає  обличчя і  опиняється занадто близько. Мені варто лише трішки   нахилитись і наші губи зустрінуться.  Її щоки спалахнули і дівчина по звичці закусила нижню губу, а   в мене від цього в штанах стало тісно.  Ледь на ногах тримаюсь, а тіло все одно на неї скажено реагує. Як завжди… Гучно ковтаю дивлячись в злякані очі. Виходить, хвилювання   за мене виявилось сильнішим ніж страх. Так , маленька?                                                                                                                                                                                   

ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ!