"Солодка ненависть".

Аміна, щаслива і весела дівчина. В неї справжні хороші друзі, хлопець який її кохає і багато планів на майбутнє... Та вже дуже скоро все полетить шкереберть...

Запрошую всіх поринути в історію разом зі мною.

Я присягнулась помститися чоловікові, який зруйнував моє життя. Чоловікові, через якого я втратила найдорожчих людей.

Він — мій ворог. Моя ненависть. Моя ціль.
Я мала наблизитися до нього, втертись в довіру, а потім завдати удару. Усе було просто і зрозуміло. До того моменту, поки я не зустрілась з його поглядом.
Він небезпечний, жорстокий і приховує більше таємниць, ніж я могла собі уявити. Але щоразу, коли він торкається до мене, я забуваю про свої клятви і про свою мету. Щоразу, коли він опиняється поруч, ненависть змішується з бажанням, а пристрасть спалює нас обох в попіл.
Що переможе — жага помсти, чи кохання до чоловіка, якого я повинна знищити? І яку ціну доведеться заплатити за цей вибір? 

УРИВОК:

- Ти закінчила навчання. Це важливий крок у житті. Молодець. - в грудях стало тепло. Почути таке від Олега... Від людини яка майже ніколи не показує ні своїх почуттів ні емоцій... Та він взагалі наче робот. Звісно мені приємно.
- Дякую, дядьку. - на тому кінці запала коротка тиша.
- Аміно, мені потрібно, щоб ти завтра приїхала до мене. - посмішка повільно зникла з мого обличчя.
- Завтра? Чому так терміново? В мене на завтра були плани. Щось сталося?
- Так. Але не зараз. Коротше, це не телефонна розмова. Але... це стосується твоїх батьків. Точніше, їх загибелі. - моє серце раптом завмерло.
- Батьків?
- Так. - розгублено дивлюсь перед собою, не розуміючи, що це може означати. Мої батьки загинули в автомобільній аварії. І не вони одні... В тій аварії загинуло ще четверо людей. Але минуло вже стільки років... і тут раптом...

- Я не розумію... Що ви хочете мені розповісти? - майже шепочу.

- Аміно, я ж сказав, не по телефону. Якщо ти хочеш знати, що тоді сталось насправді і хто в цьому винен - приїжджай. А якщо ні - це твоє право.
- Добре. - швидко відповідаю. - Я зрозуміла. Я хочу знати все. Хочу знати хто забрав в мене батьків.
- Розумничка. До завтра, Аміно. Чекатиму тебе в своєму будинку. - і виклик завершився.
Я ще кілька секунд стояла нерухомо, дивлячись на темний екран телефону. "Що тоді сталось насправді". - повторюється в голові раз за разом. Невже я чогось не знаю? І чому Олег вирішив це розповісти саме зараз?

Тоді я ще не знала, що після завтрашньої розмови з дядьком, моє життя розділиться на "до" і "після".