Новий розділ трохи відкладається

Вітаю!

Коротко щодо «Сиделки для механічного бога»: новий розділ трохи відкладаю.

Не тому, що історія зупинилася. Навпаки — вона стала більшою, ніж я планувала. Після перших розділів стало зрозуміло, що 10 глав для цієї книги замало. Левіафан, підводна станція, доглядальниця, апгрейди, чужий біль і питання “хто кого насправді лікує” потребують глибшої структури.

Я не хочу викладати прохідний розділ тільки заради оновлення. Краще трохи перероблю план і дам продовження сильнішим.

А поки хочу порадитися з вами про настрій історії.

Що вам було б цікавіше бачити далі?

  1. Більше психологічної напруги й дивного зв’язку між героїнею та Левіафаном.

  2. Більше підводного хорору: станція, аварії, тиск глибини, небезпека в коридорах.

  3. Більше таємниць навколо самого Левіафана: хто він, хто його створив і чому його бояться назвати живим.

  4. Більше внутрішньої боротьби героїні: чи вона доглядає за ним, чи поступово сама стає частиною його системи.

Мені дуже цікаво, який напрям вам ближчий. 

Напишіть, будь ласка, що вас чіпляє більше.

Ознайомитися з книгою можна тут:

https://booknet.ua/book/sidelka-dlya-mehanchnogo-boga-b454166

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Візуал 16 глави (не) хочу твого друга
— Владе?!— здавлено прошепотіла я, стискаючи краї халата на грудях. — Що сталося? Діма ж уже пішов спати... Чого ти повернувся? Він не сказав жодного слова. Замість відповіді Влад зробив один швидкий, владний
Втратити легко, а от повернути ....
Чи справді можна почати все спочатку, якщо цього хотіти чи минуле завжди буде нагадувати про себе? Герой книги впевнений, що все можна виправити поки живий, але героїня, здається, не згодна з цим. А яка ваша думка? —
Її погляд.
Вітаю, любі букнетівці! Запрошую на оновлення "Моя ЗНАЙДА", яке уже у ваших книжечках: Після вибору імен ми більше ні про що не розмовляємо. Лише обмінюємося глибокими, проникливими поглядами, сповненими сенсу.
Ласкаво прошу в новинку!
– Ти видерся на другий поверх о третій ночі... заради рушника? – Я дуже прив'язаний до своїх речей, – посміхається він у напівтемряві моєї кімнати. – Особливо до тих, що торкалися тебе. Замість слухняної нареченої
Коханню всі віки покірні
…Нагодувавши охорону, Лідія Антонівна причепурилася: розправила фартух, підтикнула шпильки під шиньйон, оглянула своє відображення в начищеній до блиску таці й залишилася задоволена. Краще вже не буде, все ж таки вік.
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше