Я не знаю, звідки саме прийшла ця ідея, і досі не впевнена, чи була вона вдалою. Деякі читачі писали, що через однакові імена їм було складно одразу відчути межу між часовими лініями. Хоча мені здавалося, що переходи були достатньо структурованими.

А тепер трохи про сам задум.

Наявність двох тезок відображає концепцію кармічного кола та столітнього «прокляття» маєтку в Полинному Яру. Один Роман належить минулому - історичній лінії, що бере початок у 1915 році. Інший - наш сучасник, Роман Камінський із 2018 року, який намагається розібратися зі спадком і протистояти тому, що ховається в старій садибі.

Роман із 2018 року - закритий, раціональний і прагматичний. У його голові - гроші, бізнес і контроль над власним життям. Але містичний зв’язок із предком-тезкою поступово змушує його зануритися в таємниці Полинного Яру.

Через те, що події теперішнього переплітаються зі спогадами, щоденниками та снами про минуле, Роман Камінський буквально змушений зводити рахунки з «тінню» свого предка і повного тезки.

І, мабуть, на цей задум вплинув ще один момент із мого особистого життя.

Я дуже любила свого дідуся - Івана Дмитровича. Людиною він був непростою, зі своїм характером і тінями минулого. Коли у мене народився син, я навіть думала назвати його на честь дідуся - Іваном. У такому випадку він теж став би Іваном Дмитровичем, бо збіглися б і ім’я, і по батькові.

Але в якийсь момент я зловила себе на думці, що людина не повинна жити «на честь» когось. Вона має мати власну долю, власну історію і власне ім’я без чужого відлуння. Тому я відмовилася від цієї ідеї.

Можливо, саме тому тема повторення імен, спадковості та чужої тіні так сильно проникла в цю історію.

А як ви ставитеся до однакових імен у книгах? Це цікавий символ чи все ж те, що може заплутати читача?

Візуалізація героїв

Запрошую до читання "Тінь, що не зникає"