Всім привіт!

Запрошую до фінальних розділі роману, "Мама для донечки мільйонера".

✨✨✨

Мала ще кілька секунд дивиться на Віту, а потім, несподівано перевівши погляд на мене, заклопотано питає:

— Тату, а мама Віта не піде від нас?

Я завмираю, ось воно, те, чого я сам так боявся. Переводжу погляд на дівчину. Вона надто бліда, втомлена і зараз тихо спить.

На мить завмираю від того, що ловлю себе на думці, що ця дівчина потрібна нам з донькою, і від цього стає страшно. Бо вона справді може піти. Вона ж мені ніхто, лише няня моєї доньки. У неї своє життя, мабуть, свої мрії та зрештою своє майбутнє. Яке ми з донькою не маємо права ламати.

І що ж тоді мені робити? Як все пояснити Евелінці, якщо дівчина раптом захоче піти? Як пояснити дитині, чому люди іноді йдуть з нашого життя? Я ковтаю клубок, що застряг у горлі.

— Не знаю, сонечко.

Евелінка опускає голову і ледь не зі сльозами заявляє.

— Я не хочу, щоб Віта йшла.

Заплющую очі на секунду. Дідько, я теж не хочу. Простягаю руку доньці і прошу.

— Ходімо, донечко? Дамо Віті відпочити.

Книга тут...

Приємних вражень!