Коли запахи їжі рознеслися вентиляцією корабля, двері побутового блоку безшумно розсунулися. На порозі стояв Коул. Він устиг змінити звичну куртку, пошарпану на Геліосі-5, на темний лонгслів, але на його обличчі все ще читалася глибока втома. Капітан зупинився, вдихаючи аромати, що витали в повітрі, і в його очах на мить промайнуло щире, майже дитяче здивування.

— Тайро… — тихо промовив він, похитавши головою. — Чим це тут пахне? Я вже забув, коли востаннє відчував запах справжньої їжі.

Я сором’язливо всміхнулася, розуміючи, що Коул просто намагається підняти мені настрій, і відчула, як до щік знову приливає жар:

— Їжа готова. Густе рагу з овочами та м’ясом для сил. І… десерт до чаю. Кажуть, солодощі чудово знімають стрес після зустрічі з нічними монстрами, — мій жарт вийшов таким самим незграбним, як і його спроба підбадьорити.

Читати далі: Другий шанс. Чуже тіло