До завтрашнього оновлення книги Щоденник служниці 

(розділ 75) 
"Вранці я прийшла розтоплювати камін у малій вітальні. Вигребла так багато попелу… і напівзгорілого паперу… один аркуш взагалі згорів тільки наполовину, я глянула, впізнала почерк пана…
Мені аж в голові запаморочилось… я обернулась на двері… прислухалась, чи по коридору ніхто не йде. Я мала спалити, не дивлячись… потримала в руках… А тоді все ж прочитала!
І там було: «я не можу витримати таке видовище... слід мати серце з каменю чи не мати його зовсім, щоб продовжувати»… "

Невеликий коментар: частково листи, про які розповідається в розділі, взяті з реальних листів генерала Жюно, які він писав дружині з першої кампанії в Іспанії. Саме тоді, вірогідно, він вперше почав задумуватися про той фінал, до якого зрештою дійшов... проте і дружина, і імператор ці перші листи сприйняли як "маячня, він передумає, справиться, зрозуміє, що слід думати про державу і сім'ю". 
На жаль, за 200+ років нічого не змінилось - коли людина каже, що не витримує складної ситуації і перебуває на межі, перша реакція оточуючих - "та не накручуй себе, ти говориш маячню, людям  буває гірше, візьми себе в руки, подумай про рідних, подумай про державу". 
Або ж людина знає зарані, що почує саме такі слова, і тримає все в собі, не звертаючись по допомогу. Однак все це залишається невидимим...