—Ну, нам обом не щастить з дівчатами, тож…
  Продовжувати Марку не треба було. Аль затримав погляд на його пальці. Губи самі собою розтягнулися в посмішці, і хитнувши головою, Аль зачепив свій мізинець за Марковий. 
  —Обіцяю.–вимовив він, відчуваючи, як дедалі дужче заражається Марковими пустощами, чим довше перебуває з ним.
  Марка, здається, влаштувала обіцянка Аля. Стиснувши їхні пальці трохи міцніше, Марк нарешті відпустив руку Аля. Листя на деревах уже майже не лишилося. Аль підняв обличчя до темного неба. 
  —«Друзі».–прошепотів він собі під ніс, пробуючи це на диво гірке слово на смак.