13. Аль

—Слухай, може, підемо сьогодні додому разом? 
  Аль відірвався від списування з Сениного конспекту і перевів здивований погляд на дівчину. Та підперла підборіддя білою рукою і трохи нудьгуюче дивилася, як однокласник копіює її записи у свій зошит. За останні кілька тижнів вони встигли зблизитися, і, можливо, Аль назвав би їх товаришами, але за межі школи їхні стосунки, поки що не виходили. 
  —Я думав, ти користуєшся автобусом? 
  —Так і є.–стенула вона плечима, які прикрашали бутафорські блискучі камінці навколо круглих вирізів.—Але живу неподалік, і до того ж мені в той самий бік, що і тобі.
  Аль замислився, що раптом наштовхнуло її на таку пропозицію, втім, більше його хвилювало, як це виглядатиме перед Марком, якщо він погодиться. У них ніби як виробилася традиція: після занять ці кілька хвилин належали їм двом. Чи не буде він проти, якщо Сеня приєднається? Алю було якось ніяково, але він не хотів руйнувати те, що вони побудували між собою з дівчиною. Йому не вистачало чогось подібного значно більше, ніж він вважав раніше.
  —Окей.–він спробував надати голосу впевненості, і обличчя Сені просяяло. Вона повернулася до книги, яку читала на початку перерви – «Гордість і упередження» Джейн Остін. Аль тим часом дістав телефон і набрав повідомлення:
  «—Не проти, якщо Сеня приєднається до нас сьогодні?»
  Очікуючи на відповідь довгу хвилину, Аль постукував пальцями по лакованій деревині парти і стежив за тим, як зелений кружечок з'явився біля чорно-білої аватарки Марка, а в чаті «поворухнулися» крапки. 
  «—Приєднається в чому?»
  Аль занадто швидко набрав відповідь:
  «—Піде з нами після занять.»
Марк відповів так само миттєво:
  «—Не проти. Але ти не думаєш, що вона хотіла провести час лише з тобою?»
  Щоки Аля нервово спалахнули. Він кинув швидкий погляд на Сеню, яка все ще уважно читала книгу, намотуючи коротке фіолетове пасмо на палець. Вона більше не звертала на нього жодної уваги. 
  «—Усе не так. Ми просто друзі.»-запевнив він. 
  «—Як знаєш.»
  І, ніби тільки згадавши, Марк додав:
  «—Я не проти.»
  Хоч Марк і написав це, щось Алю не дуже подобалася ця ситуація. Він поглянув у вікно - і сонце раптом уже не виглядало таким привітним.

 ***

  Після навчання Аль допоміг Сені з речами й почекав, доки вона одягне своє чорне пальто з дизайнерськими плямами різнокольорової фарби та шапку в стилі хіп-хоп. Дівчина виглядала дуже яскраво, ніби зійшла з графіті на нью-йоркських стінах. Алю це подобалося. Їй вистачало сміливості на те, на що йому самому - ніколи. 
  —Я не заважатиму вам?–запитав Марк у Сені, коли вони втрьох виходили зі школи.
  —Та ти про що?–засміялася дівчина перш ніж Аль встиг відкрити рота.—Чим більше компанія, тим веселіше.–запевнила вона, але водночас підійшла майже впритул до Аля й обхопила його ліву руку.
  Він не відступив. Сеня на мить озирнулася через плече, і в її очах промайнув швидкий смуток. Коли вона знову повернулася до хлопців, то кутики її блискучих губ були опущені, але вже за мить вона знову посміхалася. 
  Вони йшли так усю дорогу,  перемовляючись всі разом: обговорюючи нові серіали і те, як покращилося харчування в їдальні за останні півтора місяця. Тато Марка старався як міг допомогти школі. І все було б чудово в цій прогулянці, якби Сеня непомітно не відмежовувала Аля від Марка. Вона ставала між ними, ніби хотіла, щоб уся увага була сконцентрована на ній. Аль це помічав, і Марк також, але жоден з них не коментував це, дозволяючи всьому йти своїм плином. 
  Коли настав час дівчині повертати на свою вулицю, вона забрала в Аля свій рюкзак і, помахавши на прощання Марку, обійняла Аля. І той відповів їй тим самим, вдихаючи запах її ягідного шампуню. Хлопці стояли й дивилися в слід барвистій постаті дівчини, що зникала за поворотом. Марк був на диво тихим, думав про щось своє. Аль не звик до такого Марка. 
  —Щось сталося?–запитав він, схиливши голову так, щоб зазирнути тому в темні очі.
  Марк не уникав погляду, але мовчав.
  —Та ні, просто день сьогодні якийсь дивний.–відповів він, а тоді заявив:—Скоро мій автобус. 
  Він розвернувся й мовчки пішов далі. Алю нічого не залишалося, як піти слідом.
  —Вона тобі подобається?–знову запитав Марк, коли Аль його наздогнав.
  —Вона хороша.–ухилився Аль.
  Він дивився собі під ноги, на брудні кросівки. Усе і справді було дуже дивно сьогодні, ще від самого ранку. 
  —Добре.–все, що відповів Марк.
  —Я ж бачу, що нічого не добре. Скажи, що не так?
  Марк навіть не викурив за всю дорогу жодної сигарети. А вони, до речі, вже стояли на його зупинці. Він облизнув пересохлі губи й заховав руки в кишені джинсової куртки, розглядаючи щось за спиною Аля. 
   —Не знаю. Просто ви з нею останнім часом постійно вдвох, і таке відчуття… що… ніби я зайвий.–зізнався Марк, спантеличуючи Аля. 
  —Ти..–похапцем випалив Аль, бажаючи якнайшвидше заперечити таку дурницю, проте зрозумів, що не знає, як правильно це сказати.—Слухай, вибач, якщо так здалося. Сеня мені подобається, з нею цікаво й легко, але ти… мій друг. І, чесно кажучи, ти не став би зайвим, навіть якби сам захотів. 
  Марк кілька хвилин мовчки дивився Алю в очі, і в того починала свербіти шкіра від його непроникного погляду. Аль і здогадатися не міг, які думки зараз кружляли в цій неспокійній голові. Він і раніше помічав як Марк придушує в собі невпевненість і страх, проте ніколи досі вони не були пов'язані з ним самим. Це неочікувано тривожило і, що ще гірше, змушувало серце вистрибувати в ритмі захвату. За мить Марк всміхнувся, і в його очах блиснули знайомі іскорки.
  —Добре. Тоді пообіцяй, що, як би там не було, Сеня не зіпсує нашого холостяцького клубу!
  І він простягнув Алю відтопирений мізинець. 
  —Якого ще холостяцького клубу?–кліпнув Аль.
  —Ну, нам обом не щастить з дівчатами, тож…
  Продовжувати Марку не треба було. Аль затримав погляд на його пальці. Губи самі собою розтягнулися в посмішці, і хитнувши головою, Аль зачепив свій мізинець за Марковий. 
  —Обіцяю.–вимовив він, відчуваючи, як дедалі дужче заражається Марковими пустощами, чим довше перебуває з ним.
  Марка, здається, влаштувала обіцянка Аля. Стиснувши їхні пальці трохи міцніше, Марк нарешті відпустив руку Аля. Листя на деревах уже майже не лишилося. Аль підняв обличчя до темного неба. 
  —«Друзі».–прошепотів він собі під ніс, пробуючи це на диво гірке слово на смак.
  —Що?–уточнив Марк, не почувши..
  Аль припідняв кутик губ - уже не так, як кілька хвилин тому.
  —Нічого.
   Тільки ліхтар, що освітлював зупинку, розрізав темно-сині присмерки, кидаючи жовтаве світло на їхні постаті. Сьогодні не було ні вітру, ні хмар. Втім, і зірок теж не було.