Історія, що ніколи не побачить свій кінець.

У вас бувало таке, що, коли ви починаєте якусь справу, ви невдовзі починаєте відчувати власну недосвідченість? Напевно, так завжди, коли починаєш щось нове, чи не так? Ось і в мене з’явилась ця проблема…

Не знаю, як на цьому сайті відносяться до самопіару, бо, відверто кажучи, цей блог буде саме про це (що кумедно, бо далі я буду писати про речі, які є абсолютною протилежністю самопіару). Я новенький тут, опублікував лише два розділи обсягом ледь за двадцять п’ять тисяч символів, а стаття для місцевого блогу у мене взагалі перша. Тому сподіваюсь, модерація буде сварити мене не дуже сильно, якщо я щось порушую (хоча, напевно, слід було прочитати правила публікації — впевнений, десь вони тут є…).

То про що піде мова в цій статті? Давайте коротко і по списку:

1. Хто я взагалі такий. (Цей пункт буде дуже коротким. 2 речення…).

2. Мій досвід як автора.

3. Про що я пишу.

4. Трохи висновків, планів на майбутнє, власної думки (трохи провокаційної критики і суму через вічне скрутне становище української літератури).

Ну тоді почнемо нарешті… Так, дехто вже міг зрозуміти, що я дуже люблю розтягувати — у моїх текстах це також можливо побачити) Мене звуть Дмитро, і мені приємно з вами познайомитися. Маю честь вважати себе письменником-початківцем, а хоча… ні, все ж початківець.

Пишу я десь з дев’ятого класу (в цьому році я буду отримувати першу вищу освіту… жах який, старію…), та, на жаль, закінчених творів у мене немає, а на ще більший жаль — взагалі жодного твору українською. У мене купа якихось невеличких текстів, дві давні новели, які приречені на забуття, і ще багато робіт, не вартих згадки (ще і російською все, каюсь, винен). Ну, в цілому, ви зрозуміли: щось якось писати нібито вмію, але ще вчитись і вчитись. Думки писати українською виникли якийсь час тому, я почав більше читати рідною мовою і, неначе, відкрив для себе щось нове. Розмовний український (хоча це більше залежить від кола спілкування) для мене не відрізняється особливою красою, але художній… вважаю, що життя — це лише перешкода між мною і вечором за книгою. Але годі: жарти жартами, а писати рідною я таки почав і зіткнувся з проблемою. Стіною, цілим замковим муром. Я відчував себе сліпим котом у цьому ділі, і це сильно вдарило по мені.

На дуже тривалий час я залишив письмо. Через недосвідченість, обмеженість лексикону, і навіть мій стиль почав мене дратувати, я хотів кращого для власного твору, а краще все ніяк не виходило. Тому після дуже тривалих роздумів я вирішив відкласти роботу над книгою і почати таку собі практику. Я почав писати історію без плану на папері (я дуже люблю планувати), вирішив спробувати стиль автора «садівника», як його називав усім відомий Джордж Р. Р. Мартін. Набити руку, можливо, знайти якихось божевільних, хто цю роботу буде читати і залишати відгуки, ну і друзів серед українського ком’юніті письменників знайти було б непогано, але це вже як вийде. І якщо в двох словах про мою роботу — це фентезі. Більш точна характеристика — героїчне фентезі (дуже прикро, що такого жанру на сайті немає, але про це наступного разу).

Ну і на цьому майже все, лише і залишилось написати про власні сумніви… А сумніви в тому, що я навряд чи зможу знайти в цьому місці велику аудиторію (хоча це і не є моєю ціллю на даний відрізок часу). Людина я тут новенька, більш ніж впевнений, що у багатьох речах помиляюсь, але фентезі тут не набуває популярності. Все, що я буду писати далі, є дуже провокативним, але прошу вибачення, якщо я помиляюсь. Обов’язково виправте мене. В усіх трендах і топах красуються лише романтичні твори. І їх так багато… Вони всі такі однотипні… Так, є і роментезі, і взагалі всі види романтики, але це і все… Де топові книжки в жанрі жахів? Захоплюючі детективи? По-справжньому епічне фентезі? Цього всього і багато іншого немає… Я не кажу, що романтика — це погано, впевнений, вистачає творів, які б мене захопили, я і сам люблю читати щось романтичне. Але це сумно. Не знаю вже, через що так вийшло, потрібно багато читати і досліджувати, але це я залишу для якогось іншого блогу (хоча, можливо, я далеко не перший про це говорю? Певно, що так, треба і це дослідити).

Напевно, на тему розвитку української літератури можливо написати і захистити не одну дипломну роботу… Історично вже так сумно вийшло: ми завжди мали великих письменників, яких породжував не мир та добробут, а пригнічення і переслідування. Хоча я вже зовсім у цій галузі не фахівець — тут я більше відштовхуюсь від шкільних уроків, а в школі я вчився поганенько.

Що ж, досить про сумне і провокативне. На цьому я буду закінчувати. Неймовірно вдячний тим, хто дочитав до цих слів, не менше здивований ними. Я буду з’являтися в блогах час від часу — чому б і ні? Мені сподобалось дискутувати, я ніби стою за кафедрою і панічно доводжу свою думку до одногрупників і викладача, що з веселою усмішкою сидить на моєму місці в аудиторії. Залюбки відповім на всі питання і все в цьому дусі. Гарного вам дня, тихих ночей і миру у вашому домі.

P.S. О чорт, а в який час взагалі слід публікуватися? Підозрюю, мене і не побачить ніхто, мабуть?.. Це теж потрібно дослідити на майбутнє.