У мене назріла важлива тема для обговорення. 

 колеги по письменницькому цеху мене зрозуміють, бо рано чи пізно це запитання постає перед кожним. 

Одразу уточнюю, що під авторським стилем маю на увазі не збереження граматичних та стилістичних помилок, а також таких рідних серцю логічних дір. Я кажу про моменти, коли читач/читачка бере книгу до рук, або відкриває її на Букнеті, і розуміє, хто автор, не дивлячись на обкладинку. Типу: "Ой, це стиль моєї любимки Мрії Чарівної". 

______________________

Під шліфуванням пд комерційний потенціал маю на увазі усвідомлене вшивання у текст гачків на допитливість, які б ти туди не поставив, якби не задався метою змусити читача не закривати книгу, поки не дочитає. 

 уривок 1

На першому уроці довелося довго чекати нашу класну керівничку, так що в класі миттєво утворилася анархія. Одногрупниці перемовлялися, ділилися новинами, привезеними з вихідних, сміялися. Я мовчки вертіла в руках ручку, думками перебуваючи далеко від обговорення витівок підлітків. Хоча краєм вуха чула, як одна з дівчат розказувала про вечірку у себе вдома з шашликами і вином. Мабуть було весело, раз влаштували танці на капоті жигулів. 
— Аріно, все ж таки про наших баранів, — Василина розвернулася до мене всім корпусом, я вигнула брову, — Точніше про твого барана. Я розумію, що у тебе кохання-зітхання, але будь ласка, не приводь його до нас у кімнату. Як уявлю твого Ваньку там голого, дурно стає.
Оу, так ми вирішили вилити роздратування на свій прокол на мене? Першим поривом було природне бажання згладити конфлікт: підлаштуватися та усунути джерело напруги. А потім все життя дивувалася, що мою думку ніхто ніколи не мав увазі. 
— По-перше, не уявляй мого Ваню голим, — вона підтисла губи, — Навіть не мрій. 
— Та потрібен він мені, як возу п'яте колесо, — фиркнула Василина, — Занадто кістлявий на мій смак.
Ну так, її майбутній чоловік якщо не пухкенький, то точно не худорлявий. Але зараз не про це.
— По-друге, нас у кімнаті четверо, для кожної відведена рівно чверть. Що мені робити і з ким на моїй чверті у вашій відсутності, тільки моя справа. 
— Але ми там живемо теж, — втрутилася Маша, — Мені, як і Василині, неприємна думка про те, чим ви займалися. Не дай Боже за нашою кімнатою закріпиться слава шалав.
Я закотила очі. На секунду перед очима майнули однокласниці, які колись демонстративно відмовилися триматися зі мною за руку, бо я в ній тримала ящірку. Типу ж фу, вона гидка. При цьому спокійно брали за руку хлопців, які цю ящірку принесли до школи. У дітей і підлітків дуже розвинений стадний інстинкт, вони легко збиваються в групи для засудження когось одного. По ходу, мої сусідки по кімнаті вже збилися у маленьку зграю. Ну не називати ж їх стадом, якщо насправді вони нормальні і асболютно адекватні. Просто важкий вік.
— Юль, ти теж так думаєш? — запитала у третьої. 
Вона обернулася. 
Ми четверо зайняли дві перші парти: Юля з Василиною за першою, ми з Машею за другою. 
— Я просила дівчат не починати, але загалом такої ж думки. Втім ти права, це і твоя кімната також. 
— Добре, давайте тоді враховувати думку більшості, — кинула Василина, — Ми троє проти. Або враховуй це, або знайди собі іншу кімнату. Мені слава давалки не потрібна. 
Вона відвернулася, але навіть по напруженій спині видно, як біситься. В клас зайшла вчителька, я різко поклала ручку на зошит і перевела на неї погляд. 

уривок 2

На першому уроці довелося довго чекати нашу класну керівничку, що лише давало простір для неспокійних думок про Ваню. Через них то поміхатися хочеться, то кидає в жар, то стає тошно від себе самої.
В класі утворилася анархія. Одногрупниці перемовлялися, ділилися новинами, привезеними з вихідних, сміялися. Я мовчки вертіла в руках ручку, дратуючись від шуму: з думок вибиває. Краєм вуха чула, як одна з дівчат розказувала про вечірку у себе вдома з шашликами і вином. Мабуть було весело, раз влаштували танці на капоті жигулів. Захотілось так само повеселитися, щоб душа розвернулася.
— Аріно, все ж таки про наших баранів, — Василина розвернулася до мене всім корпусом, я вигнула брову, всім виглядом показуючи, що не хочу говорити, — Точніше про твого барана, — вона або не зрозуміла, або проігнорувала, — Я розумію, що у тебе кохання-зітхання, але будь ласка, не приводь його до нас у кімнату. Як уявлю твого Ваньку там голого, дурно стає.
Якого біса вона уявляє його голим?! Брр, не про те думаю.
Василина роздратована своїм проколом, і вирішила вилити роздратування на мене. Нічого нового, але ж як бісить. Першим поривом було природне бажання згладити конфлікт: підлаштуватися та усунути джерело напруги. Ага, а потім все життя дивувалася, що мою думку ніхто ніколи не мав на увазі. 

— По-перше, не уявляй мого Ваню голим, — сказала жорстко, вона почервоніла і підтисла губи, — Навіть не мрій. 
— Та потрібен він мені, як возу п'яте колесо, — фиркнула Василина, — Занадто кістлявий на мій смак.
Ну так, її майбутній чоловік якщо не пухкенький, то точно не худорлявий. Але зараз не про це.
— По-друге, нас у кімнаті четверо, для кожної відведена рівно чверть. Що і з ким мені робити на моїй чверті у вашій відсутності, тільки моя справа. 
— Але ми там живемо теж, — втрутилася Маша, і ця туди ж,  — Мені, як і Василині, неприємна думка про те, чим ви займалися. Не дай Боже за нашою кімнатою закріпиться слава шалав.
Я закотила очі. Блін, та вони ж реально вірять, що так і буде. На секунду перед очима майнули однокласниці, які колись демонстративно відмовилися триматися зі мною за руку, бо я в ній тримала ящірку. Типу ж фу, вона гидка. При цьому спокійно брали за руку хлопців, які цю ящірку принесли до школи. У дітей і підлітків дуже розвинений стадний інстинкт, вони легко збиваються в групи для засудження когось одного. По ходу, мої сусідки по кімнаті вже збилися у маленьку зграю. Ну не називати ж їх стадом, якщо насправді вони нормальні і асболютно адекватні. Просто важкий вік. Просто зараз вкрай мене дратують, так і хочеться за волосся відтаскати.
— Юль, ти теж так думаєш? — різко запитала у третьої.
Вона обернулася, неловко прокашлялася.
— Я просила дівчат не починати, але загалом такої ж думки. Втім ти права, це і твоя кімната також. 
От дури малолітні!
— Добре, давайте тоді враховувати думку більшості, — кинула Василина, — Ми троє проти. Або враховуй це, або знайди собі іншу кімнату. Мені слава давалки не потрібна. 
О ні, Василино, ти заробиш іншу. Лише на випускному ми зрозуміємо, що тобі все ж хлопці подобаються.
Вона відвернулася, але навіть по напруженій спині видно, як біситься. В клас зайшла вчителька, я різко поклала ручку на зошит і перевела на неї погляд. З ними розберуся потім.

 Який стиль вам більше до вподоби?

Чому ви віддаєте перевагу, коли читаєте книгу - впізнавати автора за стилем чи відчувати шалені емоції, не дивлячись на те, що текст став безликим?

З нетерпінням чекаю на ваші відповіді ♥

З безмежною повагою, ваша Олена Ранцева ♥