В мене назбиралося багатенько ілюстрацій до "Амулету Серця", в телеграмі публікую його регулярно, а до блогу постійно руки не доходять. Виправляюсь. :)

Та сама кузина Амелії — Офелія. Прийшла, щоб пожалітися на набридливого залицяльника, якому дала її адресу Амелія.

Амелія поїла чарівних булочок, порадилася з власником пекарні і...

Порекомендувала залицяльнику зробити Офелії пропозицію.

Купер не втрачав ні секунди, протиснувся повз мене в квартиру і просто в передпокої впав на одне коліно і простягнув до очманілої Офелії дві руки — одну з величезним букетом, іншу з каблучкою.

— Офеліє, виходь за мене заміж! І народи мені купу діточок! Я кохаю тебе і хочу прожити з тобою все своє життя!

Він говорив так щиро, так палко, що я не втрималася і пустила сльозу. Офелія ж, зараза така, дивилася на нього кілька довгих секунд, повільно кліпаючи, а потім видала:

— Ти що п’яний, Купере?..

— Лише від кохання до тебе! — запевнив він. — І я буду стояти тут на колінах, поки не погодишся.

Тут вже не витримала я. Підійшла до Офелії, взяла її за руку і підвела до Купера. 

— Вона згодна. Так, Офеліє? — я суворо подивилася на кузину. 

— Так… — пискнула вона і… несподівано для всіх розплакалася.

І Офелія несподівано погодилася.

Ну як відмовити такому чоловіку?

А ось це сам власник пекарні "Чарівні булочки" — Сеймур.

А це чарівний ліхтарик, який випускає магічні сердечка від дотику, який зробила Амелія й подарувала своєму другу — бармену Сейджу, бо йому власник крамнички з зачарованими речами продав свічки, які замість сердечок випускали дещо непристойніше. :)))))

Амелія допомогла заручитися не тільки кузині, а ще й цій старенькій парі.❤️

Біля столика в кутку сиділа мила старенька жіночка в червоному светрі, прикрашеному яскравою вишивкою і їла яблучний пиріг. 

— Бетсі! — вигукнув Джордж на все кафе, не зважаючи на інших відвідувачів. — Я знайшов тебе!
Елізабет навіть встати не встигла, як Джордж вже підбіг до неї. От би мені стільки сил в такому поважному віці! Я йому по-хорошому заздрила. 

— Джордже! — усмішка Елізабет стала ширшою. — Мабуть, то було поганою ідеєю їхати в п’ятницю, 13-того. Мені ніколи не щастить в цей день.

— Сьогодні пощастить! — Джордж витягнув з кишені коробочку з каблучкою і простягнув її своїй коханій. — Виходь за мене заміж, Елізабет! Не хочу більше ніколи з тобою розлучатися. І чекати не хочу. Навіть до завтра!

В кафе запанувала абсолютна тиша. Людей було небагато і всі вони почули слова Джорджа — і з завмиранням серця чекали разом з ним на відповідь.

Але перед цим, звісно, підкріпилася пирогами й кексиком в Сеймура.

А потім до неї прийшла дівчинка, якій Амелія вже допомагала.

Коли зранку 14 лютого в мої двері подзвонили, я вирішила — прийшло моє кохання. Але відчинивши, я з подивом побачила заплакану Джемму з котом у кошику — вже, на щастя, чорним. 

— Що трапилося, Джеммо? — спитала я, пропускаючи її всередину. 

— Та… ой… — Джемма схлипнула, міцно притискаючи до себе кошик.

Я забрала в дівчинки важкенький кошик, взяла її за руку й відвела до вітальні. До нас відразу прибігла Феліція — покрутилася біля Джемми, а потім потерлася мордочкою об Фелікса.

— Вона впізнала його? — Джемма усміхнулася крізь сльози.

— Мабуть, — я посадила Джемму на крісло і до неї на коліна відразу застрибнули обоє котів. 

— Зробити тобі какао? Чи може чаю? А їсти хочеш? Бо я ще не снідала, — я вирішила спочатку нагодувати дитину, а потім вже розпитувати. Їй треба трохи заспокоїтись.

І Амелія допомогла їй знайти заповіт тата, який той сховав у старій книжці.

— Книга має бути десь у цих шафах, — Джемма вказала мені на троє шаф, що стояли під стінами.

Я зітхнула. Книг тут було чималенько. За півгодини ми навряд чи впораємось.

— Ти знаєш, якого вона кольору? — спробувала я звузити коло пошуку.

— Зелена! — впевнено сказала Джемма і підійшла до першої шафи.

На моє щастя зелених книг було небагато. Вже за десять хвилин в моїх руках була старенька й обшарпана книга з назвою «Трави та зілля». Я швидко почала гортати сторінки, Джемма підбігла до мене й з цікавістю в очах завмерла. 

— Ось! — всередині книги виявився запечатаний конверт з коротким написом «Джеммі від тата». — Знайшла.

— Лист від татка! — Джемма аж просяяла і простягла руку. — Це його почерк!

І, звісно, знову не обійшлося без булочок і кексиків.❤️ Треба ж підняти малечі настрій? ;)

Ми зняли верхній одяг, вмостилися, а вже за п’ять хвилин перед нами стояли коричні булочки з глазур’ю й мигдалевими пластівцями, червоні кексики з посипкою з крихітних червоних і рожевих сердечок на білій масляній шапочці, й зі свіжою полуничкою зверху. Ну і, звісно, кава й какао. 

— Полуничка! — радісно вигукнула Джемма й відразу закинула ягоду в рот. — Ніколи не їла свіжу полуницю взимку, — вона обернулася до Сеймура. — Як ви знали, що я люблю полуницю?

— Вгадав, — підморгнув Сеймур і повернувся до мене. — Якщо щось потрібно буде — я на кухні. 

І доброта Амелії нарешті була нагороджена — амулет вказав їй на справжнє кохання. І Амелія зовсім не очікувала, що ним виявиться Сеймур, до якого в неї вже з'явилися почуття.

Сеймур відповів не одразу. Він якось дивно глянув на мене, а потім встав й підійшов до вікна. Деякий час він мовчки дивився на засніжене місто за склом, а я стояла позаду і чекала. Адже він щось має вигадати? 

— Амеліє… — Сеймур нарешті повернувся до мене й тихо, з якоюсь нерішучістю, заговорив. — Можливо, я поспішаю, але… Ти мені подобаєшся. Я відчуваю, ніби ми створені одне для одного. І я хотів би… Що це?..

Сеймур раптом завмер і витріщив на мене очі. Я й сама не могла стримати подиву. Мій амулет сяяв так яскраво, що аж очі різало, а його промінь, червоний, з мерехтливими сердечками, простягнувся до Сеймура й застиг на його обличчі. Оце так поворот!..  

І тепер залишився один розділ — і історія буде завершена. І моє коротеньке оповідання знову вийшло не коротеньким))))

Запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨Інстаграм

✨ТікТок