Марафон✨відгуки

Відгуки в рамках марафону взаємного читання авторки Ірини Бібік, яка в свою чергу, надихнулася марафонами іншої неперевершеної авторки Ріни Март

Отже, почав я читати першу книгу з трьох обов'язкових, з наміром обмежитися кількома розділами, як зазначено в правилах самого марафону. Але буває так, що текст не відпускає. Саме так сталося з романом господарки марафону Ірини Бібік «Тіні забутих образ на межі кохання».

На перший погляд це історія про давню ворожнечу двох родин у селі з промовистою назвою Великі Перепалки. Колись Петро й Маланка кохали одне одного, але образа й прокльони розірвали їхні долі на десятиліття. І тепер їхні діти — Остап і Орися — змушені жити серед наслідків цього минулого.

Та поступово розумієш: перед нами не звичайна любовна історія. Це розповідь про те, як людські слова й вчинки можуть тягнутися тінню через покоління. Тут переплітаються любов і ненависть, прокльони й самопожертва, біль втрати й тихі спроби повернути світ до рівноваги.

Особливо вразила багатошаровість цієї історії. Магія й народні вірування тут виглядають не тільки як прикраса, а ще як символ людських пристрастей — гніву, заздрості, страху й бажання контролювати долю інших. А поряд із цим у тексті постійно з’являється інша сила — співчуття. Саме воно зрештою стає тим, що змінює хід подій.

Роман залишає складний післясмак. У ньому немає простих відповідей і легких перемог. Але є щось важливіше — відчуття, що навіть у світі, де старі образи можуть жити десятиліттями, люди все одно здатні зробити вибір, який поступово повертає життя до гармонії.

Мабуть, саме тому ця історія ще довго не відпускає після прочитання. Тож готую більш розлогу рецензію, яку опублікую окремим блогом, і в моїй збірці рецензій.

_______

Наступним у мене молодіжне оповідання, досі невідомого мені автора Еріка Маєва «Піт і Мері» я залишився з дуже приємним враженням.

Історія повністю відповідає атмосфері підліткової прози — жива, легка й наповнена емоціями. Особливо сподобалися дотепні діалоги та ситуації, у яких герої постійно примудряються зустрічатися так, що все йде зовсім не так як хотілося б.

Піт виглядає зухвалим диваком із зеленим волоссям, але за цією зовнішністю відчувається щось щире й справжнє. А Мері — яскрава, принципова і зовсім не готова миритися з «ідіотами». Саме тому їхні зустрічі читаються як своєрідне інтро до історії, у якій роздратування поступово може перерости в щось значно тепліше.

Адже часто саме так і буває: людина, яку спершу хочеться назвати диваком або навіть ідіотом, раптом стає найближчим другом… або й чимось більшим.

Дякую за приємну історію й бажаю автору початківцю натхнення на продовження!

_______

І, нарешті роман Катерини Винокурової «У твоїй владі» одразу захоплює характером головної героїні. Алексіс — справжній вогонь: горда, запальна, вперта і абсолютно переконана, що корону можна втримати силою власного меча. Такий темперамент робить її дуже живою і переконливою правителькою й воїтелькою.

Планував прочитати обов’язкові п’ять розділів, але історія також затягнула, тож прочитав десять і відзначив їх як годиться зірками.

Стиль авторки мені вже знайомий за творами «Королева шипів» та «Коли двоє з нас помруть», які я читав раніше, і тут він теж впізнаваний. 

Цікавим є на початку конфлікт із таємничим лицарем у шоломі з закритим забралом Дарієм, який стає згодом чоловіком Алексіс. Ненависть Алексіс до нього є таким собі ключем до розгадки того, що приховано під шоломом. Очевидно, що історія рухається за лінією «від ненависті до кохання», але розвиток цієї напруги читається дуже захопливо.

Окремо сподобалися сцени поєдинків — вони написані кінематографічно й динамічно. Також приємно працює іронічний гумор, який додає сценам живості.

Твір давно в моїй бібліотеці — читатиму далі. Бажаю натхнення й успіхів авторці у написанні нових захоплюючих історій!

________

Запрошую до читання цих чудових творів й підтримати авторів підписками та коментарями. Дякую за чудовий марафон!

З повагою

Ромул Шерідан ✨