°☆*ੈ✩‧₊хроніки космічних пригод°☆*ੈ✩‧₊

Друзі, ділюся візуалами до історії «Я зустрів її серед зірок»! ✨

Тут лише частина атмосфери, а набагато більше естетики — у моєму Tg-каналі.

Роботи ще багато, але більше частина книги вже написана, і я зрозуміла, що мені треба знову прискоритись. Тому додаємо обертів: відтепер публікацій буде п’ять на тиждень!

⏰ ВТ • СР • ЧТ • ПТ • СБ

Пригоди лише починаються, тож саме час застрибувати в наш міжгалактичний "ланос"! °☆*ੈ✩‧₊

І трохи анонсів тих розділів, які ще готуються до виходу:

❤️☄❤️

— А що це за планета така особлива? — перепитала я, намагаючись зрозуміти, чому зазвичай сміливий капітан зараз виглядає як школяр, якого викликали до директора.

— Гігантес! — вигукнув Кіпс і зайшовся таким хрипким реготом, що ледь не випав із крісла.

Кара різко підвівся, крісло під ним жалібно скрипнув. Він просто попрямував до виходу.

— Продовжу розрахунки в каюті, де не так шумно і де не несуть нісенітницю.

Щойно перебірка за ним зачинилася з важким металевим звуком, я підсунулася ближче до фенека.

— А що не так із тією планетою? Чому Кара так не хоче просити в них допомоги?

Кіпс нарешті перестав кашляти від сміху, витер замаслену морду і глянув на мене з виглядом великого знавця людських слабкостей.

— А що б ти робила, якби була вродливим капітаном космічного корабля і приглянулась одній королеві Гігантес?

— Гігантеси... це метафорично? Ну, типу, вони дуже великі фігури в політиці? — невпевнено перепитала я.

— Якби ж! — Кіпс знову захихотів, прикриваючи рота лапою...

❤️☄❤️

— Слухайте, якщо ви так ненавидите одне одного, навіщо взагалі працюєте разом?

Ми з щирим подивом перезирнулися, а потім синхронно озирнулися на неї — так, ніби вона щойно заявила, що Земля квадратна. І голосно засміялися.

— Хто вороги? Ми? — зголосив я. — Та ми найкращі друзі!

— Ага, друзяки — не розлий вода, — підтакнув Кіпс. — Правда ж, Карамелько?

— Ну все, ти дострибався!

Я рипнув зубами й уже збирався кинутися на Кіпса, щоб провчити його як слід, але той лише єхидно тицьнув пальцем у приховану кнопку на боковій панелі.

Цієї ж миті ремені безпеки на моєму кріслі з механічним вереском смикнулися й так міцно притиснули мене до спинки, що я не міг навіть поворухнутися.

— Ха! Ти знову на це попався! — захихотів Кіпс, качаючись від сміху.

— Ти… ти знову ліз до панелі управління?! — прохрипів я, марно намагаючись вирватися з обіймів системи безпеки. — Я ж попереджав: руки геть від проводки!
— А то що? — фенек знову захихотів, спостерігаючи за моїми спробами. — Між іншим, геніальна ідея! Уяви: якийсь ворог сяде в твоє крісло — клац! — і він уже наш полонений. Просто бомба, скажи?...