Уривок з роману «Все-таки ти моя» ❤️

Він говорить, а я мимоволі його розглядаю. Та що ж це таке, Юля!?

— Не затримую. Ти ж поспішаєш, — намагаюся якось попрощатися з ним. — Бувай, — і проходжу повз нього до дому.

— До мами? — долинає позаду.

— Так, — коротко кидаю.

Не до тебе ж.

— А в пакеті що?

— Речі. Я до вас переїжджаю, — огризаюся.

Чую, як за спиною з гуркотом зачиняються ворота. «Ну й котись», хоч посидимо спокійно, без його невдоволеної міни.

Відчуваю його аромат. Невже не пішов?

Обертаюся — і зіштовхуюся з ним віч-на-віч. Він упирається долонею в двері наді мною, нависає.

— А довго ти в нас житимеш? — повільно оглядає мене.

— Ні… — розгублено кажу.

Що на нього найшло?

— То що в пакеті? — з легкою усмішкою питає.

Я просто впиваюся в нього очима. Він близько. Занадто близько. І цей запах…

— Юль?

— Що?

Я думати не можу, коли він так близько.

Що зі мною відбувається? Я ж ніби злюся на нього ще за ту ситуацію… Чого тоді так реагую на його близькість?!

— Що в пакеті? Пахне смачно, — пропускає пасмо волосся крізь пальці.

— Шарлотка, — майже пошепки кажу.

Він чого причепився? А?

— М-м, — задоволено тягне і легенько тягне пасмо до себе.

                                                           Книга «Все-таки ти моя»

Не забувайте додавати на поличку! ❤️