" Слід падучої зорі"

Трави були геть мокрі. Туман стелився низько по схилах, облизуючи іржаві кущі папороті на галявинах. Смереки і ялини різко виринали з його обіймів майже чорними силуетами. Згори нависали важкі темно-сірі хмари, готові ось-ось пролитися дощем.

 Велес був поруч, але не торкався - його присутність відчувалася сухим теплом. Ніби щось прозорими крилами закривало від дощу й сирості. 

Найбільша ілюзія – це ілюзія власного контролю над тим, що сильніше. Вона тепер чітко це усвідомлювала, лежачи в теплих обіймах, спираючись спиною на груди Велеса. Погляд розсіяно блукав по зеленому покривалу моху, трави, окреслював смарагдові кущі папороті. От тільки все це не відчувалось справжнім. Здавалось, звичайна постіль лиш прикидалась рослинністю, бо й на дотик  була не холодною, а шовковистою.

Велес неквапно підняв руку і переплів їхні пальці. Друга лежала в Наталі на животі.

- І що? – поцікавився, потершись підборіддям об її висок, - ти вже перебираєш питання?

- Майже, - цікавість пробудилась і повільно підіймала голову, - я поки що просто відчуваю… ти не дуже-то дотримуєшся умов.

- Навіщо говорити про те, що й так зрозуміло? – вона відчула посмішку потилицею разом з доторком губ. – Я ще нічого не порушив.

- Хіба? Спати з тобою входить в обов’язковий перелік по замовчуванню?

- Спати? Дивне означення. Хіба не кохатися?

- Ти трохи відстав від сучасного сленгу.

- Мабуть. Та це не входить в обов’язковий перелік тоді, коли цього хочуть обоє.

Може й так, та Наталя розраховувала, що все ж потрібна усна згода. Виявилось, що зупинити Велеса вона була нездатна, і, по правді, не шкодувала про це. З ним зник усілякий контроль, а натомість виникло таке п’янке бентежне відчуття …

Не дочекавшись відповіді, Велес повернув її голову до себе, торкнувся губ, затягуючи поцілунком у черговий вир.