Легенда про морську діву

Говорять, що десь тут, багато сторічь тому, жила морська відьма на ім’я Мелізанда. Міста, звичайно, в ті часи ще не було. Лише пара піратських поселень на довгі милі узбережжя, аж до бухти, яку потім назвуть на честь Трьох смертників, імена яких засипали собою піски часу. Так ось, в Мелізанду закохався старовинний бог північного вітру Бореус, але вона не прийняла його почуттів. Відмова розлютила владного бога. Щоб помститися, він наслав шторм на місцину, де вона жила. Жінка розуміла, що йому не важливі люди навколо неї і він не стане їм шкодити. Закоханому богу потрібна була лише вона. Мелізанда звернулася за захистом до Посейдона. Він не зміг їй відмовити, адже вона була нащадком Прессини, однієї з його чисельних дочок, і в її венах текла кров сьоми морів.

Посейдон погодився сховати жінку від люті вітру в своїх глибинах, обернувши її на водяну змію. Проте, вона все ще залишалася людиною і їй потрібно було виходити на землю раз в місяць під час повні. Бореус дізнався про це, але, як не лютував, не зміг нічого вдіяти. З того часу, рік за роком, закоханий бог посилає шторми саме в цей час, щоб відшукати та полонити її.

Про такі примхи природи бувалі морські вовки кажуть, що в цей час русалки влаштовують собі свято і веселяться, співаючи та гойдаючись на гребнях хвиль, щоб відволікти своєю красою Бореуса від пошуків Мелізанди. Дехто з моряків чув їх дзвінкий проникливий сміх у завиванні бурі. Пісні морських сирен можуть бути чарівними та привабливими, або застерігати від небезпеки. Але є й такі, що стають смертельними для всіх, хто їх почує.

Часто-густо, трапляється саме так...