Історія про те, як воля гартується з дитинства.

 Тож чому російські "полудурки-визволителі" програли війну ще у 2022-му.

У 2022 році мій хороший товариш Юра з Енергодара потрапив у пекло окупації. Саме там розташована Запорізька АЕС — шість енергоблоків, які жили за графіком і давали нашій країні та ЕС світло. І все було добре, доки у наш дім не вдерся чужий пес із сусідньої ділянки. Зовсім тупоголова особь, зараз відоміша як хуйло, прислав своїх "дураків орків", і на станції почався справжній бардак, який ввів її у стан аварійної зупинки.

Але моя розповідь не про станцію, а про людей.

Юра — спеціаліст високого класу, як і більшість мешканців Енергодара. Коли прийшли орки, нормальні люди дуже пробували відійти вбік, вони хотіли на волю, до своїх, до рідної України. Бо в українців є дивовижна риса: ми завжди відрізняємо чесне від нечесного. Ми навіть можемо посміхатися брехунам в обличчя, але все одно бачимо їхню брехливість. Окупанти цього не розуміли, вважаючи нашу посмішку за несерьозність.

Але найкраще цю незламність показала донька Юри, Аня. Тоді їй було лише 7 років, вона ходила у другий клас, та на відміну від батьків, які звикли говорити російською, обрала українську. Тож коли вони йшли за руки Енергодаром, якийсь російський орк міг накричати на дитину: "Говори по-русски!". Ці кончені уроди своїми криками налаштували проти себе навіть семирічну дівчинку.

До речі, ніхто так не змусив південь і схід заговорити українською, як путінські брехуни орковитої натури.

Аня щодня чекала, коли повернеться Україна. Якось вони стояли у дворі, в небі летів літак.
— О, летить наш літак! — радісно сказала Аня.
— Ні, доню, це знову окупанти несуть бомби на Україну, — відповів Юра.

Три місяці вони намагалися виїхати, але орки не випускали фахівців. І ось одного дня диво сталося — їх відпустили. Вони їхали в автобусі через Василівку, блокпости, у напрямку Запоріжжя. Дорослі полегшено зітхнули, хтось заплакав, почали вітати одне одного.

І раптом у тиші Аня заспівала:
"Чорнобривці насіяла мати..."
Ця мелодія, відома з дитинства усім, полинула в автобусі. І весь автобус, усі дорослі чоловіки, жінки, спеціалісти АЕС, цю пісню підхопили. Вони співали чистою українською мовою.

Саме в цей момент Юра зрозумів головне: ми — УКРАЇНЦІ.
З нами нічого не зможуть зробити тварюки, які прийшли по нашу волю. Тому що ми і є та сама ВОЛЯ.

Слава Україні, друзі!

І пам’ятайте: нашу ідентичність не вбити, так як вона починається з дитячої пісні та рідного слова.