І тут я зрозумів, що вона потрапила в яблучко! Мені не було сенсу повертатися, бо мене не приймуть після полону, але якщо я поверну побратимів...є шанс...хоч малий на прийняття. І якщо я можу когось зі своїх врятувати – я повинен спростувати. Так… я мало їх знав, але вони мої побратими. Я не можу їх кинути, це не по честі.

 Але я так не хотів ставати іграшкою цієї збоченки. Втрачати навіть крихти волі. Моє життя може не було ідеальним і я на думку інших марнував своє життя на дурниці, але хоча б міг сам обирати як саме марнувати СВОЄ життя. А те що мені зараз пропонують… Я вагався.

– Ти точно їх відпустиш? – спитав я з недовірою.

– Як тільки ти доведеш, що прихильний мені! – подобрішала відьма і послабила хватку.

 Я почав вільніше дихати.

– Так, тільки я не збираюся ставати твою секс іграшкою. Чи вбивати когось за твоїм наказом! Чи якось кривдити! – одразу поставив умови я.

– Добре…я не буду тебе змушувати до сексу, але якщо ти сам попросиш…– погодилась відьма на останньому слові промуркотіла.

 Я полегшено видихнув.

– Ну що, солоденький? Смерть чи підкорення? – і вона зовсім відпустила цеп, він з грохотом впав і відьма стала напроти мене і заглянула в очі.

 Я знов зробив вдих-видих. Кожне слово мені здавалося гострим каменем, що стало поперек горла.

– Ні, я не вибираю покору...я вибираю...союз…Клянусь бути твоїм союзником, але якщо ти обманеш я вб’ю тебе! Навіть, якщо це буде коштувати мені життя, – пообіцяв я і подивився на неї спідлоба.

 Навіть таке формулювання вже було принизливо. Бо такого вигляду союз з темною відьмою, а це точно судячи по характеру вона, це ганьба для мисливця.

– Який гордий, аж умови ставиш, ну добре, я клянусь відпустити твоїх людей, і тобі тут  не загрожує смерть, якщо ти станеш моїм…союзником... – відповіла Розанна. Відьма клацнула пальцями і мої руки стали вільними.

 Я з полегшенням видохнув та розім’яв плечі, вона протягнула руку, я потиснув її. Але тільки торкнувся її сухої руки, як мене наче струмом прошило.

 Я відчув рух повітря і наче темрява з цікавлю дивилася на наше заключення пакту.

– Ну… а тепер... – і вона облизнула верхню губу, це вийшло дуже чуттєво, –Тебе треба привести в порядок… – щось мені такі безневинні слова, здалися наче звучать як вирок.

------------------------------------------

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512