Що ж, половину загадок герой розгадав. Ще й з родичами познайомився...

Я схопився з місця, але не встиг нічого зробити — через кілька секунд у кімнаті нас стало більше рівно на трьох відвідувачів — двох Злиднів і одного Аристократа на ім'я Валерій.

— О, — задоволено озвучив останній, — а я якраз чекав на відвідувачів.

— Як невдобно вийшло, — парирував я, — я до вас не збирався.

Від моєї уваги не сховалося, що тепер дбайливий дядько спирався на тростину з позолоченим набалдашником. Якщо мені не зраджує пам'ять, він кульгає, але чудово обходиться без подібних допоміжних предметів. Неважко здогадатися, навіщо вона потрібна.

— Як завжди, гострий на язик, — хмикнув Валерій, даючи знак Злидням, що чекали за його спиною, залишатися на місці. — Від вас ніякого толку. Якщо хочеш зробити щось добре — зроби це сам.

Стражники розкрили шкірясті крила, перекриваючи вихід.

— Отже, — продовжив Аристократ, — любий гостю, маю честь запросити тебе пройти з нами. А якщо тебе не приваблює такий варіант, можемо люб'язно скласти тобі компанію.

— Дякую, мене якось не приваблюють обидва, — чесно зізнався я, оголюючи меч.

— Я сподівався саме на таку відповідь, — з тростини вивільнилося, блиснувши в повітрі, довге тонке лезо. — Ти, в усіх своїх іпостасях, випив у мене вже достатньо крові.

Що тут відбувається, можна дізнатись ТУТ.

Твір бере участь у конкурсі Код Всесвіту.

Долучайтесь до цього світу, йому є чим вас здивувати ;-)

Твір в процесі, але можна читати по арках.

Ой, мало не забула аватарку!

Так, всі роблять, і я туди ж...

Так, мамо, якщо всі стрибатимуть, то і я)))