– Кхе-м…вибачте що заважаємо вашій файній парі з’ясовувати стосунки. Але…Я повинна задати питаннячко…–  почала з делікатного кашлю Килина, прищурив хитро очі.

– Гей! Ми ніяка не пара! – обрубилася Аліса та почервоніла,

– Так-так, ви просто друзі...– іронічно сказала Килина та криво всміхнулася.

– Так! – підтвердила палко Аліса, активно киваючи.

– Щиро вірю…так ось питаннячко...шановний...а ви хто? Хоча…чекайте...я зараз сама вгадаю: світле волосся, чорний плащ, дрони, та дивна зброя…ви сумнозвісний найманець Сова? – якимсь недобрим тоном проговорила мисливиця, я вишкірився, прищурив очі, відчуваючи біду.

 А ще в Килини була заряджена, готова стріляти зброя, поки що вона її не навела на мене, але це може помінятися за секунду. А я поки не повернув можливість нормально рухатись. Тож навіть добре увернутися від куль не зможу, та і пістолети свої згубив, там в будинку. Але зашився останній козир, але знов це буде використано в самий останній момент, якщо мені не залишать вибору. Бо так просто  не дам себе пристрелити, як  побиту собаку. Я нічого доброго від мисливців не чекаю...виключення Аліса.

– Килина...не треба!– почала нервувати Аліса.

– Я не до тебе звертаюсь, дорогенька…а до цього пана, чи пан, вирішив грати в мовчанку? – з викликом в голосі перепитала Килина і подивилася на мене зверху вниз, наче побачила сміття.

– Ні...просто якщо ти і так знаєш відповідь на своє питання, то чого мені зайвий раз витрачати сили на безглузді теревені? – спитав я та підвів погляд на неї.

– О, та ми ще борзі такі, хоча сам ледь дохле…Добре…з цим питанням вирішили...а тепер інше…ти напав на наших хлопців. Ні, звісно я Гордія терпіти не можу, але він наш. А ти йому нашкодив…і Тимку…– загрозливо наблизилася Килина, невідриваючі зловісного погляду від мене.

 Ой, зараз почнеться о це нудіння про честь побратимів, і бла-бла… І інша дволична хрінь.

– Вони ж наче живі залишилися…і місцями цілі...то які претензії? – я не бачив логіки в претензіях до себе.

 Бо міг вбити тих дурнів, що озброєні полізли до мене, але не став. Але звісно вже починаю жалкували, що не вбив, так хоч було б за що зараз вигрібати. А так…

– Ти очманів? Вони одні з нас, а ми своїх захищаємо і за своїх глотки порвемо. А ти, паскуда, їм нашкодив! Може хоча б перепросиш, га? – випалила зло мисливиця, та все ж навела свою зброю на мене.

----------------------------------------

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827