..Старезне дерево мало грубу потріскану кору та розлогу крону, що розкинулася над алеєю величезним зеленим шатром.

— А ось і обраний п'ятизірковий готель, — зауважила я й піднесла долоню до носа. — Залазь, і я тебе пересаджу.

— О ні, не треба мороки. Я, знаєш, сама. Просто підсунь носа до отієї гілки, що зліва.

Аби нарешті спекатися пасажирки, я підсунула обличчя до вказаного місця, і гусінь неквапливо переповзла з мого носа на дерево. Обравши затишне місце, вона почала влаштовуватися.

— Ох, яка краса! — задоволено промовила вона. — Кора просто неперевершена. В міру шорстка, якісна. Люблю, знаєш, коли все доладне й якісне. А краєвид!

Вона ще трохи поповзала, приміряючись до місця, а тоді почала обмотуватися тонкими шовковистими нитками.

— Ну що ж, бувай, дорогенька. І... знаєш, дякую тобі. За порятунок, за подорож і за теплий ніс. Було дуже приємно.

Я аж зупинилася. Оце так поворот! Від цієї істоти я чекала чого завгодно, але тільки не подяки.

— І тобі дякую, — відповіла я. — Ще побачимось.

— Ой, не треба цих сентиментів! — озвалася гусінь, уже майже повністю сховавшись у коконі. — А то ще розчулюся, а мені зараз не можна. Процес, знаєш, відповідальний. Чао!

За мить від неї залишилася тільки сіро-блакитна лялечка, що погойдувалася на гілці. А я нарешті рушила до будинку.

Дивовижно, але після всього у мене був непоганий настрій.

Що й казати, пасажирка виявилася з прибабахом. Але, як не крути, не така вже й невдячна.

Будинок, до якого вела алея, виявився справжнім палацом. Високі вузькі вікна від підлоги, сніжно-білі стіни, колони, мереживні балкончики з численними кашпо, у яких росла пелехата кропива, величезні парадні двері, до яких вели широчезні кам'яні сходи. Над входом висіла ошатна вивіска з витіюватим написом: «ПАНСІОН БЛАГОРОДНИХ ЛЕДІ».

Я перечитала його двічі. Потім оглянула свої потерті джинси й запилюжені кросівки. Щось підказувало мені, що з дрескодом тут можуть виникнути певні проблеми.

Неподалік сходів молода дівчина вигулювала маленьку мальтійську болонку. Справжнє втілення леді. Ошатна сукенка пастельного кольору, акуратно вкладене волосся прикрашене крихітним капелюшком з фіалковою бутоньєркою і стрічкою. Вона саме нахилилася до свого песика, коли помітила мене. Її очі округлилися від зивування.

— О Боже милий! — вигукнула вона. — Королева як тебе обачить, то покарає! Ой, у що ти одягнена?!

Вона стрімко підхопила собачку на руки й підбігла до мене.

— Ти новенька?.. Де твої валізи? Ходімо, терміново до мене! Я знайду тобі доладне вбрання. Маю кілька сукенок, які мені вже завеликі. А тобі якраз будуть! Уроки почнуться через пів години.

Придивившись до мене, вона запитала:

— Ой, а скільки тобі років? Ти наче старша за мене. Ой, я поспіхом розмовляю! Та ще й на «ти»! Лишенько!

Дівчина раптом замовкла, притиснула болонку до грудей і кілька разів глибоко вдихнула.

— Так. Спокійно. Вдих-видих... І ще раз.

Я мовчки спостерігала за цією дивовижною вправою із самоконтролю.

— Перепрошую, — нарешті заговорила вона значно тихішим голосом. — Давайте на «ви». І спокійніше. Вам не завадить переодягнутися після дороги. Королева зараз розмовляє з паном Капелюшником. Якщо ви новенька, то, мабуть, маєте спершу представитися її високості...