Як і обіцяла, — розповідаю про “Попелюшку №13”. Ця книга зробила мені дуже гарну рекламу, але задерла планку. До того ж, це діє в обидва боки. Читачі очікують від мене пригод, гумору і — безкоштовно. А я очікую від читачів сотні лайків і хвалебні коментарі. В результаті ж… Ну, не все так погано :)

З самого початку книга задумувалася менш масштабною. Елеонора мала бути потраплянкою до якогось графа чи барона. Вона працювала б там служницею, без змоги повернутися додому. Взагалі, “точкою відліку” стала фантазія про оплату світла в тому світі (куди ж без оплати рахунків у дорослому житті, так?). Мав бути постачальник чарівних світлячків, а ще — чарівний посуд та моторошна таємниця. В результаті ранг головного героя підскочив до принца, Ела перетворилася на дуже заклопотану жінку, а замість чарівного посуду з’явилася балакуча кішка.

І це, насправді, моя головна проблема. Я не вмію створювати міні-світи. Я просто не можу описувати ситуацію “тут і зараз”: обов’язково має бути цілісна картина, історія створення, релігія, прописані другорядні персонажі… І в результаті одна книга перетворюється на цикл.

Взяти того самого Раймара із “Як розлучитися з відьмою”. Мав бути собі звичайнісінький герцог для фону та легкої романтики. В результаті про нього написали цілу книгу, змусили не тільки одружитися з бабцею, а ще й потерпати від пугача. Та й помирав, бідний, не раз. До речі, у цьому циклі планується ще дві книги.

Якщо вже читали цей цикл, то поділіться здогадками: про кого ж я можу написати? =)

У наступному блозі розповім вам про декілька прототипів персонажів і посвяту, яка є у 40-му розділі ❤️