Я довго думала, з чого почати цей блог. І не придумала нічого кращого, ніж почати з початку =) Нехай він і може викликати у вас претензії до мене.

Ні, не з того початку, коли я написала свій перший твір, або хто мене надихав. Я розповім трішки сумну історію про те, як я могла б уже видавати свої паперові книги.

У 2019 році я почала роботу над книгою “Казки Чаробору”. Хто читав, той знає, що там і справді багато посилань на давні казки саме слов’янського походження (або ж народів, які збагачували цю культуру).

Книга писалася російською мовою, оскільки я розраховувала таким чином охопити більшу аудиторію. Я брала участь у конкурсі від «Росмен» — “Нова дитяча книга” — й пройшла у півфінал з-поміж 5 000 заявок. Щиро кажучи, якби я ще трішки попрацювала над книгою, то могла б наступного разу дійти до фіналу, а то й стати однією з переможниць.

Але сталося що? Так, повномасштабне вторгнення. Відтоді я вже не хотіла мати нічого спільного з російською мовою, навіть незважаючи на те, що нею читають не тільки в росії.

“Казки Чаробору” відправилися в стіл і не мали жодного шансу ще раз побачити світ. Я видалила усі згадки про них. Принаймні там, де це мені вдалося. А також була впевнена, що не зможу писати українською мовою достатньо гарно, аби це винести на публіку.

Однак минув рік, і я зрозуміла, що не можу жити без письменництва. Голова просто гуділа від ідей і бажання спробувати. Можливо, через те, що я почала більше читати сучасної літератури саме українською мовою.

Тоді я й натрапила на сайт Букнет.

Що саме я почала писати? Про це розповім у наступному блозі =)

Звичайно, якщо вам буде цікаво.