Перший майже поцілунок...

Завтра в них весілля.

Але вони все ще чужі одне одному.

Чи може вже не зовсім чужі?

— Емілі… Мені хочеться багато чого сказати зараз: і про те, що ти чудова, захоплива, прекрасна дівчина, і безперечно заслуговуєш вийти заміж за кохану людину, а не за практично незнайомця, насильно тобі нав'язаного. І про те, що це жорстоко і несправедливо по відношенню до тебе. А ще – як мені шкода, що обставини склалися саме так. Я маю на увазі, що ми з тобою познайомилися в такій неправильній ситуації. Можливо, за інших обставин усе могло б бути інакше… Загалом, — Олівер м'якотілиться і спотикається, що дуже на нього не схоже, — загалом я обіцяю тобі бути поруч, якщо я буду потрібен тобі, і постаратися допомогти, якщо тобі буде потрібна моя допомога і ти будеш згодна її прийняти. Ти… — він явно нервує, стискаючи кулаки до білих кісточок, — ти стала мені не чужою за ці дні.

Здається, остання фраза далася Оліверу особливо тяжко. Важко дихаючи, він, нарешті, повертається до мене і дивиться мені прямо в очі, явно бажаючи сказати щось ще. Кілька разів переводить погляд з моїх очей на мої губи і назад. Його очі темніють, і я провалююся в них, немов у вири...

Глава 32 вже на сайті