У кожного письменника свій шлях до історій. Комусь вони приходять у снах, комусь — у пробках по дорозі на роботу, а мене… вони знаходили між крапельницями, перев’язками та пульсометрами.

Так, я — автор, але за освітою і досвідом я медична сестра. Раніше моя буденність складалася із нескінченної турботи про пацієнтів і нічних чергувань. Я любила свою роботу. Вона навчила мене співчуттю, витривалості, і того, як важливо бачити людину, а не лише її діагноз.

Але з часом я почала відчувати… вигорання. І саме тоді, коли здавалося, що мій світ замикається на роботі й турботах, сталося диво. Я стала мамою.

Тепер мої будні — це пелюшки, перші слова, перші кроки… і безмежна любов до маленького хлопчика, який щодня надихає мене бути кращою. Саме в декреті я вперше дозволила собі не лише читати книги ночами, а й писати свої.

Бо всередині мене давно жила інша я. Та, що вигадувала історії замість сну, придумувала діалоги, поки стояла в черзі за хлібом і мріяла. І ось тепер я  не лише мама й колишня медсестра. Я — авторка.

Пишу любовні романи, де герої проходять випробування, знаходять одне одного і, як і я колись, знову вчаться жити і кохати.

Мені подобається, що зараз я можу бути і турботливою мамою, і мрійливою авторкою. Вдень я варю кашу, а вночі вигадую сюжет. І якщо хоч хтось, читаючи мої книги, посміхнеться, розчулиться або закохається в героя — значить, все це не дарма.

Бо іноді, щоб знайти своє покликання, потрібно просто дозволити собі бути собою. Навіть якщо ти медсестра, яка одного дня взяла в руки не шприц, а ручку.